Тактика й стратегія монгольської армії в правління Чингиcхана
Марко Поло, багато років проживший у Монголії й Китаю при Хубилай-хане, дає таку оцінку монгольської армії: "Озброєння монголів превосходно: луки й стріли, щити й мечі; вони найкращі лучники із всіх народів". Наїзники, що виросли на коні з малого років. Напрочуд дисципліновані й стійкі в бої воїни, причому на відміну від дисципліни, створеної страхом, що у деякі епохи панувала в європейських постійних арміях, у них вона заснована на релігійному розумінні співпідпорядкованості влади й на родовому побуті. Витривалість монгола і його коня дивна. У поході їхнього війська могли рухатися цілі місяці без запасів продовольства, що возять, і фуражу. Для коня - паша; вівса й стайні він не знає. Передовий загін силою у дві-три сотні, що передувала армії на відстані двох переходів, і такі ж бічні загони виконували завдання не тільки охорони маршу й розвідки супротивника, але також і господарської розвідки - вони сповіщали, де пашу й водопій краще.
Кочівники-скотарі відрізняються взагалі глибоким знанням природи: де й у який час трави досягають великого багатства й більшої поживності, де краще водні басейни, на яких перегонах необхідно запастися провіантом і на скільки часів і т.д.
Збір цих практичних відомостей становив обов'язок особливої розвідки, і без них уважалося немислимим приступати до операції. Крім того, висувалися особливі загони, що мали завданням охороняти кормові місця від не приймаючої участі у війні кочівників.
Війська, якщо тому не заважали міркування стратегічні, затримувалися на місцях, рясних кормами й водою, і проходили форсованим маршем райони, де цих умов у наявності не було. Кожний кінний воїн вів від одного до чотирьох заводних коней, так що міг у поході міняти коней, чим значно збільшувалася довжина переходів і скорочувалася потреба в привалах і днюваннях. При цьому умові похідні рухи тривалістю в 10-13 днів без днювань уважалися нормальними, а швидкість пересувань монгольських військ була дивна. Під час угорської кампанії 1241 р. Субутай пройшов один раз зі своєю армією 435 верст менш чим у троє діб.
Роль артилерії при монгольській армії грали тодішні вкрай недосконалі метальні знаряддя. До китайського походу (1211-1215) число таких машин в армії було незначно й вони були самого первісного пристрою, що, між іншим, ставило її в досить безпорадне становище у відношенні укріплених міст, що зустрічають при настанні. Досвід згаданого походу вніс у цю справу великі поліпшення, і в середньоазіатському поході ми вже бачимо в складі монгольської армії допоміжну цзиньскую дивізію, що обслуговує різноманітні важкі бойові машини, що вживалися переважно при облогах, у тому числі й вогнемети. Останні метали в обложені міста різні горючі речовини, якось: палаючу нафту, так званий "грецький вогонь" і ін. Є деякі натяки на те, що під час середньоазіатського походу монголи вживали порох. Останній, як відомо, був винайдений у Китаю набагато раніше появи його в Європі, але вживався він китайцями переважно для цілей піротехніки. Монголи могли запозичити порох у китайців, а також принести його в Європу, але якщо й було так, то відігравати особливу роль як бойовий засіб йому, очевидно, не довелося, тому що властиво вогнепальної зброї ні в китайців, ні в монголів поготів не було. Як джерело енергії порох знаходило в них застосування переважно в ракетах, якими користувалися при облогах. Пушка була, безсумнівно, самостійним європейським винаходом. Що ж стосується властиво пороху як такого, те висловлюване Г. Лэмом припущення, що він міг і не бути "винайдений" у Європі, а занесений туди монголами, не представляється неймовірним".
При облогах монголи користувалися не тільки тодішньою артилерією, але прибігали також і до фортифікації й до мінного мистецтва в його первісній формі. Вони вміли робити повені, робили підкопи, підземні ходи й т.п.
Війна велася монголами звичайно по наступній системі:
1. Збирався курултай, на якому обговорювалося питання про майбутню війну і її план. Там же постановляли все, що необхідно було для складання армії, скільки з кожного десятка кибиток брати воїнів та ін., а також визначали місце й час збору військ.
2. Висилалися у ворожу країну шпигуни й добувалися "мови".
3. Воєнні дії починалися звичайно провесною (залежно від стану паші, а іноді й залежно від кліматичних умов) і восени, коли коні й верблюди в гарному тілі. Перед відкриттям воєнних дій Чингис-хан збирав всіх старших начальників для вислуховування ними його наставлянь.
Верховне командування здійснювалося самим імператором. Вторгнення в країну супротивника вироблялося декількома арміями в різних напрямках. Від командування полководців одержують, що таке окреме, Чингис-хан вимагав подання плану дій, що він обговорював і звичайно затверджував, лише в рідких випадках вносячи в нього свої виправлення. Після цього виконавцеві надається в межах даної йому завдання повна свобода дій при тісному зв'язку зі ставкою верховного вождя. Особисто імператор був присутній лише при перших операціях. Як тільки він переконується, що справа гарна налагоджене, він надавав молодим вождям всю славу блискучих тріумфів на полях битв і в стінах скорених фортець і столиць.
4. При підході до значних укріплених міст приватні армії залишали для спостереження за ними обсерваційний корпус. На околицях збиралися запаси й у випадку потреби влаштовувалася тимчасова база. Звичайно головні сили продовжували настання, а обсерваційний корпус, постачений машинами, приступав до обкладання й облоги.