Афіни після тиранії Тридцяти

Афіни після злощасної війни й тиранії Тридцяти, представляли сумну картину. Число громадян зменшилося на третину, якщо не на половину: воно понизилося до 20 000-25 000. Країна була розорена; землеробство, промисловість, торгівля в занепаді. Держава, здавалося, перебувало напередодні повного банкрутства, скарбниця порожня; доходи вкрай обмежені; Афінський союз не існував, і не було ні фороса, ні 5% збору, ні інших доходів, получавшихся із союзників. Афиняне втратилися володінь поза Аттикою. Тисячі клерухов примушені були покинути свої ділянки й вернулися в Афіни розорені, без засобів до існування. Багато громадян з колись багатих прізвищ зубожіли. Зміцнення й Довгі стіни були зруйновані; не існувало ні флоту, ні верфей. Ще недавно могутні, Афіни були тепер політично неспроможні. Усе доводилося відновлювати, починати як би заново. Було потрібно багато енергії, багато життєвості, щоб хоча б трохи оправитися, піднятися з такого занепаду... У ладі Афін із часу відновлення демократії й до кінця їхньої незалежності не відбулося яких-небудь істотних змін. От чому й Аристотель історичний нарис в «Афінської политті» закінчує відновленням демократії. Ішло лише поступовий розвиток у демократичному напрямку; маса, як говорить Аристотель, усе більше й більше привласнювала собі влада, всім заправляючи за допомогою псефизм і дикастериев (Ath. Pol., 41). Найбільш великими нововведеннями за цей час є, по-перше, плата за відвідування народних зборів і, по-друге, фінансові реформи, про які скажемо далі. Введення плати за участь в экклесии, народних зборах, було подальшим розвитком тієї системи грошової винагороди, що існувала вже раніше із часів Перикла. Плату цю вперше ввів демагог Агиррий близько 395 р. Із приводу її Аристофан згадує, що в добрий, старий час ніхто не смів брати гроші за виконання цивільних обов'язків; а оратор Эсхин порівнює народні збори в Афінах з торговельним або промисловим товариством: афиняне, говорить він, виходили з народних зборів, немов із промислового або торговельного товариства, поділивши доходи. Але сама необхідність, сила речей вела до встановлення плати за відвідування народних зборів. Навіть Аристотель, що не співчував цій мері, визнає її неминучість: без її стало важко збирати экклесию; багато хто, особливо люди незаможні, ухилялися від участі в народних зборах, не бажаючи втрачати заробіток, кидати свої справи, господарство. І от, щоб залучити масу в народні збори, говорить Аристотель, і придумали цю міру (Ath. Pol., 41). Разом з тим вона служила підмогою з боку держави для збіднілого або незаможного населення. Взагалі в той час система грошових роздач, теорикона й т.п. досягла ще більшого розвитку, чим колись, незважаючи на важке положення державної скарбниці. Спочатку уведена Агиррием плата за відвідування народних зборів рівнялися 1 оболу; потім хтось Гераклид Клазоменский запропонував збільшити неї до 2 оболов; після цього Агиррий довів неї до 3 оболов. У часи Аристотеля плата ця дійшла до 1 драхми, а за перші збори кожної притании навіть до 9 оболов, якщо вірити тексту «Афінської политті» (62). Пояснюється це почасти тодішньою дорожнечею, підвищенням цін і зниженням цінності грошей, що характеризують ту епоху. В IV в. у народних зборах і в Раді 500 головують уже не пританы зі своїм эпистатом, а 9 проедров, обираних по жеребі з непританствующих фил, і із середовища цих проедров обирається їх эпистат. За пританами ж залишилося лише право скликати засідання, причому їх эпистат робив жеребкування проедров. Таким чином, значення пританов умалилось, і взагалі в IV в. вплив Ради падає. Заповітна думка відновленої демократії була відновити й колишній морський союз. Це - пануюче, керівне прагнення афинян тієї епохи. Спартанська гегемонія не могла бути міцної. Вона виявлялася занадто важкою для греків. Замість очікуваної волі Спарта наклала ярмо ще менш выносимое, ніж ярмо Афін. Досягши панування, спартанці виявили саму грубу сваволю й насильство, які не врівноважувалися й не зм'якшувалися рисами, властивими більше витонченим і - незважаючи на всі свої недоліки - все-таки більше гуманним афинянам. Перемога Спарти була перемогою консервативних і олігархічних початків. У містах, відірваних від Афін, влада перейшла до олігархічних комітетів, декархиям (з 10 осіб), і до гармостам. Але для першості й гегемонії недостатньо однієї грубої, матеріальної сили. Тим часом Спарта відносно утворення й розумового розвитку відстала від багатьох інших грецьких громад, була менш культурна, чим більша частина підлеглих їй грецьких держав. Її власний лад страждав від багатьох недоліків; її соціальні виразки були великі: серед самих спартиатов на той час виявилася вже велика нерівність, утворився досить численний пролетаріат, незадоволений і революційно настроєний. Спартанському ладу загрожувала небезпека й з боку Лисандра, самої могутньої людини в тодішній Греції, що задумали політичний переворот для того, щоб позбавити, що царювали в Спарті прізвища їхнього виключного права на престол і відкрити до нього доступ іншим спартиатам. Спарта відіпхнула від себе навіть своїх колишніх союзників у Греції - Фивы, Коринф. Змінилися і її відносини з Персією. Приводом до цього послужила її непряма участь у підприємстві Кира Молодшого («Анабасис») і допомога, зроблена нею малоазійським містам, яких Тиссаферн прагнув підкорити перському цареві. Незабаром сам спартанський цар Агесилай, як новий Агамемнон, з'явився в Малу Азію й мав деякий успіх. Але в тилу його, у самій Греції, виявився антиспартанський рух і спалахнула війна.

 

« Пред.		След. »