| Ізраїльське царство після розпаду єдиної єврейської держави |
|
|
|
|
На зборах Ровоаму був пред'явлений ультиматум. Від нього зажадали зменшити трудову повинність (видимо, менше залучати до неї при виникненні надзвичайних ситуацій) і знизити податі, після чого обіцяли визнати царем. Мова явно йшла про укладання договору із царем, як це було при двох перших монархах. Соломон, що прийшов до влади по суті в результаті державного перевороту, обійшовся без такого договору, але тепер справа обстояло інакше. Незадоволені своїм важким положенням і дискримінацією в порівнянні з іудеями члени інших племен спробували перемінити ситуацію за допомогою стародавнього договору. При цьому вони, очевидно, опиралися на стародавній звичай, відповідно до якого новий цар видавав «акт милості», як це робили вавилонські царі, знижуючи при своєму сходженні на трон податі й прощаючи недоїмки (Taclmor, 1981, 135; Mitchell, 1982, 453). Однак Ровоам після деяких коливань відмовився піти на компроміс. При цьому «старці», тобто представники старої племінної традиції й колишніх політичних інститутів, умовляли царя поступитися, у той час як особи, більшою мірою пов'язані із царським двором, наполягали на відмові від поступок (Malamat, 1965, 41-47). Ровоам пішов раді останніх, і збори відмовилися визнати його царем. Ровоам зрозумів свою помилку й спробував все-таки дійти згоди із племенами, що відклалися. Він послав до них Адоранима для якихось переговорів. Але це була явно не та фігура, тому що саме ця людина, що відповідала за збір податей, з'являвся перед народом головним винуватцем його важкого положення. Адоранима закидали каменями й він загинув, а Ровоаму довелося бігти із Сихема. Замість нього був покликаний Иеровоам, до цього часу возвратившийся з Єгипту. Були скликані нові збори, що проголосило його царем. Це ясно показує, що за всіма подіями в значній мірі стояв новий фараон (Malamat, 1965, 60). Тільки вениамитяне відмовилися піти за іншими й підкорилися Ровоаму (I Reg., 12, 1-20). Єдине царство розпалося. За північним царством збереглася стародавня загальплемінна назва «Ізраїль», що став офіційним найменуванням держави. Південне царство, за назвою найбільш великого із двох племен, що залишилися, стало йменуватися Іудою, або Иудеей (Israel. 1995, 39-41). Спочатку Ровоам спробував ужити заходів для відновлення своєї влади на півночі. Важко сказати, чому він не звернувся до професійної армії свого батька, що, здавалося б, саме для таких випадків і призначалася. Але цар зволів скликати ополчення. Однак починати війну все-таки не став. Очевидно, було ясно, що за спиною Иеровоама коштує Шешонк, а вступати в конфлікт із фараоном ієрусалимський цар не зважився (Tadmor, 1981, 136). Відмовившись від спроби придушити повстання, Ровоам фактично визнав поділ царства. дві нових держави, ЩоУтворилися, були набагато слабкіше єдиного, чого фараон і домагався. Через чотири роки після розділу він почав похід в Азію. Про масштаби цього підприємства судити важко. Навряд чи відповідає історичній реальності претензія Шешонка обкласти даниною всю Сирію (ANET, р. 263-264). У Біблії говориться тільки про захоплення їм Єрусалима й розгарбуванні храму й палацу (I Reg., 14, 25-26). У поміщеному на стіні храму Амона у Фивах переліку міст, захоплених Шешонком, названа велика їхня кількість; судячи із цього переліку, Шешонк пройшов і по Іудеї, і по Ізраїлю (ANET, р. 242-243). Це підтверджується й археологічними даними: було зруйноване безліч міст, а в Мегиддо переможний фараон спорудив свою переможну стелу (Weippert, 1988,425-426; Kempinski, 1989, 13, 95). Досягти ж своєї основної мети - відновлення єгипетського панування в Азії - Шешонк не зумів, тому що сил у Єгипту для цього не було, та й сам Шешонк умер незабаром після свого походу (Перепелкин, 2000, 394). Утворення двох окремих держав замість єдиного зажадало певної перебудови політичних і навіть релігійних структур. Нові держави були дуже різними. Північне, Ізраїль, були набагато більше Іудеї по розмірі й по населенню, воно містило в собі ізраїльтян з десяти племен (I Reg., 11, 30). Воно було розташовано на перетинанні найважливіших торговельних шляхів, і під владою північного царя виявилися найбільш значні міста, що були ремісно-торговельними центрами, що вело, з одного боку, до більше прискореного економічного розвитку, а з інший, - до увеличивающейся у зв'язку із цим соціальної диференціації суспільства. Але ті ж самі обставини робили ізраїльське суспільство менш згуртованим і як наслідок - більше конфліктним. |
| « Пред. | След. » |
|---|





