| Утворення Монгольської держави |
|
|
|
|
Перші згадування про властиво монголів під найменуваннями мэнъу, мэнва ставляться до епохи Тан (VII-IX вв.). По дослідженнях одних фахівців, монголи жили по південному березі р.Амур, на захід від упадання в Амур р.Сунгари й на схід хребта Малий Хінган, на думку інших, місцем перебування їх був нижній плин рік Шилка й Аргунь і верхів'я Амуру. Згідно з китайськими хроніками, монголи входили до складу племен шивэй, що говорили в масі своєї на монгольських мовах. У тексті "Старої історії династії Тан" ("Цзю Тан шу") сказано: "Шивэй - особливий рід киданей. Живуть по північним [берегах] ріки Яоюехэ. Їхня держава перебуває на північному сході від столиці на відстані понад сім чи тисяч. На сході воно простирається до хэйшуй мохэ, на заході до тюрок, на півдні суміжно з киданями, а на півночі доходить до моря. У цій державі немає государя й старших начальників, а є сімнадцять правителів, які звуться мохэфу й спадково правлять ними, хоча й залежать від тюрок. Як бойова зброя вони мають луки з рога й стріли з дерева ху (шелюги? - Е.К.) і стріляють дуже влучно... Часом збираються на полювання з легкими метальними списами, а коли справа закінчиться, розходяться. Ці люди обробляють землю, але не платять поземельного податку. У селищах своїх будують невеликі будинки, покриваючи їх зверху шкірами. Поєднуються в групи й живуть, іноді числом до декількох десятків або сотень родин. Загострюють дерева й роблять сохи, не насаживая на них металевих наконечників. Соху тягне людина, і виробляється посів. Не дозволяється використати [для оранки] биків... Як домашніх тварин там водяться собаки й свині. Їх відгодовують і поїдають, а шкіри використають для виготовлення шкір. І чоловіка, і жінки [із цих шкір] шиють одягу. Волосся в них растрепанны, одягу защібають на ліву сторону. Богатые виділяють себе тим, що роблять прикраси з різноманітного пятицветного перли. Закони, що регулюють вступ у шлюб, [такі]: наречений колись входить у будинок нареченої й працює там три роки. Із цієї причини він може особисто близько спілкуватися із цією жінкою. Коли строк відпрацьовування скінчиться, то родина нареченої виділяє їм їхню частку майна, чоловік і дружина сідають в один віз і навантажують її. З барабанним боєм і танцями вони разом вертаються [у будинок чоловіка]... Говорять, що при нашій династії Тан є дев'ять племен шивэй..." Одним з них і були мэнъу шивэй, тобто шивэй-монголы. В "Новій історії династії Тан" ("Синь Тан шу") є доповнення про похоронні обряди шивэй. Кожна група шивэй будувала більші навіси, на які зверху клали трупи померлих. По померлим носили трирічну жалобу. Якщо вмирав правитель, то його спадкоємцем і спадкоємцем ставав його син, лише у випадку відсутності в правителя сина на місце померлі ставили сильної й рішучої людини. Їздили шивэй на возах, запряжених биками. Житла будували, сплітаючи стіни із чагарнику й невеликих дерев і зверху покриваючи їхніми шнурами. Або згинали дерева й зверху покривали плетінками. Для переправ через ріки робили плоти й шкіряні човни. Коней - їх було мало - пускали пастися стриноженими; овець не тримали. Сказано також, що було 20 із зайвим племен шивэй, а не 9, як в "Цзю Тан шу". Всіх шивэй тюрки називали татарами. Останній этноним уперше зустрічається в древнетюркской напису на честь Кюль-Тегина в 731-732 р., потім - у китайських текстах IX в. Історія властиво монгольських племен Х-Х вв. - це історія поступового просування їх на захід, що почався, видимо, ще в середині VIII в. Воно супроводжувалося витисненням з території Халхи тюркомовних народів, які протягом кількох сотень років панували тут. Причиною просування монголів на захід могли стати нападу на них ззовні або міжусобні війни. Відповідно до одному з монгольських переказів, що викладають Рашид ад-дином, "над монголами узяли гору інші племена й учинили таке побиття серед них, що в живі залишилося не більше двох чоловіків і двох жінок. Ці дві родини в страху перед ворогом бігли в недоступну місцевість, навкруги який були лише гори й ліси й до якої з жодною сторони не було дороги... Серед тих гір була рясна трава й здорова [по кліматі] степ. Назва цієї місцевості - Эргунэ-Кун. Значення слова кун - „косогор", а эргунэ - „крутой", інакше кажучи, „крутой хребет"". Далі переказ розповідає, що в Эргунэ-Кун монголи розмножилися й стали майстрами виплавки заліза й ковальської справи. По легенді, саме мистецтво плавлення заліза допомогло їм вибратися з гірських тіснин на простір нинішніх монгольських степів, до блакитного Керулену, золотому Онону. "І от вони знайшли одне місце, що було родовищем залізної руди, де постійно плавили залізо. Зібравшись всі разом, вони заготовили в лісі багато дров і вугілля... зарізали сімдесят голів биків і коней, здерли з них цілком шкіри й зробили з них ковальські хутра. Потім заклали дрова й вугілля в подножья того косогору й так обладнали те місце, що разом цими сімдесятьма хутрами стали роздмухувати [вогонь під дровами й вугіллям] доти, поки той гірський схил не розплавився". Прародителька Чингис-хана, Алан^-Гоа, народила п'ятьох синів. Двоє з них народилися від її чоловіка Добун-Мергена, а троє - після його смерті. Пояснюючи їхню появу на світло, Алан^-Гоа затверджувала, що народила їх від светлорусого людини, що проникав до неї ночами через дымник юрти. Ці три сини, таким чином, минулого "відзначені печаткою небесного походження". Рід Чингис-хана походив від молодшого сина Алан^-Гоа, Бодончара, щирим батьком якого був, видимо, Ма-алих Баяудец, тюрк (киргиз), єдиний чоловік, крім синів Алан^-Гоа, що був у її будинку. Рашид пекл-дин думав, що Алан^-Гоа жила за 300 років до того, як він писав cвой працю, тобто на рубежі X-XI вв. По даним анонімної "Алтан Тобчи", син Алан^-Гоа, Бодончар, народився в 970 р. Нащадки Бодончара відрізнялися рудими волоссями й світлими очами. |
| « Пред. | След. » |
|---|
