| Улус Джучи в Монгольській імперії 1224-1269 р. |
|
|
|
|
Поділ Еке Монгол улус (Великої Монгольської імперії) Чингис-ханом між своїми синами й іншими родичами, зроблене до 1224 р. можна порахувати передумовою її подальшого розколу. Але на той момент це був єдиний спосіб зберегти велику державу в стані відносної єдності. Чингис-хан і його адміністрація виявилися не готові до настільки швидкого розширення його володінь за рахунок приєднання до них Уйгурии, держави Кара-киданей, Хорезма, Північного Китаю, і не могли забезпечити ефективне керування ними з одного центра, якимось до 1220 р. тільки ставав Каракорум. У той же час недавно приєднані землі без ефективного керування могли знову легко вийти з-під контролю монгольської влади. Єдиним виходом із цієї адміністративної кризи ставало виділення автономних володінь членам правлячого роду Борджигин - синам, братам і племінникам Чингис-хана. Кожний з них одержував певну область (ряд областей) у керування, мав можливість залучити на службу місцевих адміністраторів і враховувати історичні традиції керування, що зложилися в тім або іншому регіоні. Природно, Чингис-хан, наділяючи володіннями родичей, найбільшу довіру виявив не братам і племінникам (вони одержали досить невеликі долі властиво в Монголії й Північному Китаю й не грали великої ролі в справах імперії), а власним синам. Улуси Джучи, Джагатая й Угедэя, а також Корінний юрт, що дістався Тулую, стали прообразами майбутніх держав Чингизидов, останні з яких припинили своє існування лише в 2-й підлога. XIX в. Історія створення Улусу Джучи починається з 1207 р. Згідно "Таємному сказанню" у цей рік Джучи зробив похід, у ході якого влада Чингис-хана визнали "лісові народи" (предки сучасних бурять), ойраты, енисейские киргизи й ще ряд племен. Чингис-хан похвалив Джучи за те, що той зумів підкорити ці народи без бою, і даровал новопридбані землі йому в підданство. По середньовічному монгольському спадкоємному праву старші сини одержували самі віддалені володіння ще при житті батька, тоді як його "Корінний юрт" успадковували після його смерті молодші діти. Джучи, як старший, одержав тільки що завойовані землі, які на той момент і були самими вилученими. Але вже незабаром імперія початку бурхливу експансію на захід. ДО 1221 р. Улус Джучи включив у себе Хорезм і землі до півночі від нього, населені переважно кипчакскими племенами. Близько 1224р. Чингис-хан провів офіційний розділ Монгольської імперії між своїми синами, братами й племінниками. Саме в цей час і відбувається офіційне закріплення статусу Улусу Джучи. Призначивши Джучи правителем тільки що завойованих земель, Чингис-хан виділив йому 9 000 юрт, тоді як сама мати Чингис-хана разом з молодшим з його братів одержали 10 000. Подібний розподіл, що викликав невдоволення матері, свідчить про те, що Чингис-хан споконвічно відводив Улусу Джучи більше значення, ніж просто володінням ще одного члена роду Борджигин. Це припущення підтверджується ще й тим, яке місце зайняв Улус Джучи в адміністративному подолу Еке Монгол Улус. Монгольська імперія ділилася за принципом військової побудови: центр ("Голун Улус, Корінний юрт"), праве крило ("джунгар") і ліве крило ("барунгар"). Центром уважалася властиво Монголія - Корінний юрт (Голун улус). Улус Джучи становив барунгар Монгольської імперії, тоді як володіння всіх інших членів роду Борджигин були її джунгаром. И згодом Улус Джучи вважався не просто долею в рамках Монгольської імперії, а центром її західного крила: Бату, син і спадкоємець Джучи, був "старшим ханом всіх західних татар", як і його власні спадкоємці. Особливість адміністративного статусу Улусу Джучи випливала з його політичної ролі. Це володіння було споконвічно плацдармом для подальшої експансії монголів на Захід, оскільки мало більші природні, матеріальні й людські ресурси. Згодом, коли основні завоювання на Заході були згорнуті, його роль трохи трансформувалася: Золота Орда перетворилася в передовий форпост для взаємин із західними сусідами й центр керування державами-васалами, про які мова йтиме нижче. У міру розширення територій Еке Монгол Улус на Захід об'єктивно проявлялася необхідність переносу центра імперії також у західному напрямку. Тому не випадково мала місце спроба Бату перенести адміністративний центр зі сходу у свої володіння в Дешт-и-Кипчак, почата їм ок. 1249 р. Його спроба не мала успіху: стали проти монгольського Чингизиды, справедливо опасавшиеся, що вплив їхній західних родичей стане переважної в рамках всієї Монгольської імперії. Вони виразили свою незгоду в монгольському, традиційному, стилі: "Корінний юрт і столиця Чингиз-хана - Онон і Керулен, і для нас не обов'язково йти в Кипчакскую степ". У результаті центр імперії в силу сформованих традицій не перемістився на захід. Більше того, - при Хубилае він був перенесений далі на південний схід, у Китай, що, зрештою, привело до розколу Еке Монгол Улус (у той же час, коли Золота Орда домоглася повної незалежності). |
| « Пред. | След. » |
|---|
