Римська імперія при Адріанові й Антоніні Пие

Що відбувалося в покоях Траяна в Селинунте в Киликии в його смертну годину, точно встановити не можна. 9 серпня 117 р. н.е. у сірійській Антіохії було оголошено про всиновлення Адріана, тобто на другий день після смерті Траяна, що наступила 8 серпня. Можна тільки сказати, що ті, що зібралися навколо вмираючі люди, а саме його дружина Гребля, теща Адріана Матидия й префект гвардії Аттиан уміло й рішуче забезпечили спадкування Адріана. Доказів на користь усиновлення ні, як і немає доказів противного. Але якийсь сумнів залишається, тому що єдиний, не пов'язаний з Адріаном свідок останньої години Траяна, його камердинер, раптово зник через три дні після смерті свого хазяїна. Підозра падає насамперед на префекта гвардії Аттиана, тому що він потім вирізнився як фахівець із усунення потенційних супротивників. Новий принцепс Публий Элий Адріан народився в 76 р. н.е. Як і Траян, він походив з родини, що жила в старій римській провінції Італіка недалеко від Севільї. Коли йому було десять років, він втратив батька. Опікунство прийняв на себе Траян і вже згаданий Ацилий Аттиан. Траян взяв хлопчика в Рим, де той виховувався й повною мірою сприйняв всі області грецької культури й перетворився в сьогодення грекиня. Для значення грецького культурного впливу в домициановском Римі навряд чи можна знайти більше наочний приклад, чим вплив усього грецького на молодого, розумного й чутливого римлянина з Іспанії. Приблизно з 95 р. н.е. Адріан був трибуном різних легіонів у Мезии й Верхньої Німеччини. Незважаючи на заступництво, Траян ніколи не випробовував симпатії до свого підопічного. Між ними зберігалися натягнуті відносини, і треба було рішуче втручання Греблі, щоб Траян дав згоду на шлюб Адріана із Сабіною, внучкою сестри Траяна Марцианы. Однак для вкрай честолюбного парубка не всі шляхи були гладкими. В 101 р. н.е., будучи квестором, він викликав загальні веселощі в римському сенаті своєю недоглянутою табірною латинню. Під час Першої Дакской війни перебував у таборі Траяна. Як ведучий протоколи сенату, він ознайомився з таємницями й реаліями сенаторської політики Траяна, у якого був довіреним референтом. Під час Другий Дакской війни Адріан успішно командував легіоном, що коштує в Бонні, Першим легіоном Мінерви. Після цього, як уже було сказано, він був намісником провінції Нижня Паннония, його завданням була боротьба із племенами, що живуть у долині Тиси. Рік по тому, в 108 р. н.е. він, нарешті, одержав своє перше консульство. У наступний час кілька разів робив начерки мов Траяна до Сенату. Він став не тільки членом численних жрецьких колегій, але і єдиною римською часткою особою того часу, що став архонтом в Афінах. В 113 р. н.е. він разом із Траяном відправився на парфянскую війну, а з 117 р. н.е. як намісник Сирії забезпечував охорону військ, що вертаються, і військової бази наступаючої армії. Життя Адріана за 41 рік до його приходу до влади коротенько викладена в Афінському написі. Завдяки своєму військовому досвіду, зрілості й спорідненню із Траяном, він був, звичайно, одним із самих підходящих кандидатів на спадкування, але не був єдиним. Незважаючи на протекцію, Траян міг припускати, що Адріан не буде діяти в його дусі. Можливо, у цьому й полягає мотив буквально в останню годину оголошеного або взагалі не оголошеного всиновлення. Уже незабаром з'ясувалося, що почався новий курс, що здійснювався з великою рішучістю. Правда, спочатку Адріан дотримував всіх формальностей. У своєму звертанні до сенату він попросив його з належним розумінням поставитися до того, що військо передчасно проголосило його правителем і пояснив це тим, що держава не могла залишатися без принцепса. Щоб зробити факт, що свершились, легкотравним для сенаторів, були відновлені сенаторські привілеї, насамперед станова юрисдикція. Подвоєний грошовий подарунок зміцнив зв'язок з армією. Подібно тріумфу Германика в 17 р. н.е., що ознаменував закінчення настання в північно-західній Німеччині, був відсвяткований тріумф покійного Траяна над парфянами. Місце покійного правителя займало його зображення. З усіма почестями; пройшло й поховання Траяна, коли його порох у золотій урні був похований у цоколі колони Траяна. Але набагато важливіше цих останніх почестей були рішення конкретних політичних і військових питань. Тліюче повстання на Близькому Сході й безперечна катастрофа римського панування в знову зайнятих провінціях змушували Адріана до невідкладних дій. І тут фактично не могло бути й мови про наступність або продовження політики Траяна. Месопотамія була здана, останні римські гарнізони відкликані, парфянский цар задовольнився царством Эдесса в Північній Месопотамії. Навіть Вірменія зажадала суверенітету замість колишнього статусу клиентельного держави. Провінція Вірменія знову звалилася. Рішення Адріана відповідали тверезій оцінці римських сил і положення на Сході, а також реалістичному зважуванню можливостей і положення імперії взагалі. Він ураховував не тільки утому війська й небезпечне руйнування тилу проти парфян через повстання, але й повне виснаження потенціалу й резервів. Висновки, які зробив Адріан із цієї очевидної кризи, були такими далеко йдуть, що він навіть подумував про відмову від Дакии. Наслідку цих рішень і поспіх, з якої вони були здійснені, неминуче повинні були привести до внутрішніх конфліктів, тому що прихильники наступальної й экспансионистсткой політики Траяна, воєначальники й друзі покійного принцепса, які керували настанням, тепер розчарувалися й озлобилися, для них Адріан був зрадником політики Траяна. Тепер вони втратили свої компетенції й вплив, зокрема, небезпечний Лузий Квиет. Тут крився зародок так званої змови чотирьох консуляров.

 

« Пред.		След. »