Римська імперія. Від другої тетрархії до одноособової влади Костянтина Великого

Як і в більшості солдатських імператорів, так і в Костянтина Великого початок життя покритий мороком невідомості. На підставі цілого ряду висновків можна тільки припускати, що він народився 27 лютого на початку сімдесятих років 3 в. н.е. у Наиссе (Ніш) і був незаконним сином Флавія Констанція Хлору і його тодішньої подруги Олени, що приблизно була господарки постоялого двору. Костянтин спочатку ріс у матері, і, може бути, цим пояснюється та прихильність і повага, які він зберіг до неї на все життя. У дев'яностих роках при Диоклетиане й Галерии він служив на Близькому Сході й Нижньому Дунаю; в останні роки правління Диоклетиана жив при його дворі в Никомедии. Молодий Костянтин рано став інструментом політики. Його перебування на Сході було також гарантією вірності його батька; близько 300 р. н.е. він був заручений з дочкою Максимиана Геркулия Фаустой. Одночасно жив тоді разом з Минервиной, що в 305 р. н.е. подарувала йому його першого сина Криспа. Роки на Сході принесли йому перші спостереження за християнством; переслідування Диоклетиана він пережив у безпосередній близькості. Для такого молодої людини, що рано висунулося, що жив при імператорському дворі, був заручений з імператорською дочкою й до того ж виявив себе у військовій справі, повинне було стати глибоким розчаруванням, коли його повністю обійшли при реорганізації 305 р. н.е., при формуванні другої тетрархії. Та обставина, що синові Максимиана Геркулия Максенцию довелося не краще на Заході, його мало утішало. Якоб Буркхардт зовсім точно помітив, що система Диоклетиана не зробила висновків про те, що імператорських синів потрібно або висувати, або стратити. Для Костянтина спочатку потрібно було будь-що-будь покинути межі влади Галерия. Це вдалося; він приєднався до свого батька в Гезориаке саме до початку війни з пиктами. Незабаром після початку цього походу в Британії в Эбураке вмер Констанций Хлор, після чого військо 25 липня 306 р. н.е. проголосило Костянтина імператором. Зі смертю Констанція Хлору закінчилася друга тетрархія, із проголошенням Костянтина під питання була поставлена вся система. Однак Костянтин спробував, принаймні заднім числом, дістати згоду Галерия на факт, що свершились. Галерий погодився тільки на компроміс, що на той момент був самим зручним, а для майбутнього, як виявилося, самим небезпечним рішенням. Костянтин був визнаний тільки Цезарем, Північ же, що управляв Італією, Африкою й Іспанією, одержав титул Августа Заходу. Галерий упустив більшу можливість або визнати Костянтина Августом і заручитися його повною підтримкою, або із самого початку вести з ним боротьбу. Приклад Костянтина до того ж спонукав Максенция при найближчій можливості дотримати своїх інтересів, і ця можливість дуже швидко представилася. Північ, новий Август, недооцінив свою владу й авторитет, обтяживши Італію важкими податками, і до того ж висловив намір розпустити преторианцев Рима. Цей план викликав далеко, що йде реакцію: римська гвардія проголосила Максенция імператором; симпатії до старого Максимиану Геркулию були перенесені на сина; більша частина Італії й Африки відпала від Півночі. Максенций, видимо, сподівався для себе визнання Галерия, у всякому разі він вибрав спочатку звання принцепса, що перебуває поза щаблями тетрархії, але й цього разу Галерий не був готовий до поступок. Він дав вказівку перебуває в Мимане Галерию наступати на Рим; Максенций звернувся до свого батька, що поспішив з місця примусового відпочинку й знову прийняв своє колишнє імператорське достоїнство. У Рима Максимиан і Максенций повинні були визначити своє положення. Спритно перевербовані ними війська законного Августа перейшли на їхню сторону, Північ відступив у Равенну, там капітулював і відрікся. Максенций, що тепер прийняв титул Августа, і його батько Август Старший, Максимиан Геркулий, володіли всією Італією й північно-східною половиною імперії. Потрібно було передбачати, що Галерий не прийме такого розвитку подій. Для майбутніх зіткнень Максимиан Геркулий і Максенций повинні були активізувати свої відносини з Костянтином, щоб домогтися від нього або військової підтримки, або принаймні повного нейтралітету. Тому Максимиан Геркулий відправився в Галлію, домігся від Костянтина свого визнання Августом тим, що зі своєї сторони підняв в Августи Костянтина. Взаємне визнання було санкціоновано й поглиблене, тому що тепер відсвяткували весілля Костянтина й Фаусты. Однак Костянтин поводився стримано. Для нього прилеглим завданням була оборона від франків, а не встрявання в майбутню боротьбу за владу. Античні повідомлення про битви Костянтина на рейнській границі містять мало конкретних даних. Відомо тільки те, що вони в 306, 310, 313 і 320 р. н.е. велися переважно із франками. Причому дані для перших двох дат повністю збігаються з тим, що незабаром після приходу до влади була проведена акція відплати проти франків, більше того, що франкского пануючи зачарували й стратили й що битви велися з більшою жорстокістю. У зв'язку зі зміцненням рейнської границі на Нижньому Рейні тоді були побудовані фортеці, у Кельна звели 420-метровий міст через Рейн, що з'єднував місто з теж побудованої в 310 р. н.е. міцністю Дейтц. Збереглися документи про підставу цього спорудження розміром 140 х 140 м, що охороняло правобережне передмостове зміцнення: «Після того як мужність нашого володаря Костянтина, великого, благочестивого й непереможного імператора, повністю перемогло франків, у цій області солдати XXII легіону побудували міцність Дейтц у присутності імператора з обітницями за його благополуччя» (CIL XIII 8502).

 

« Пред.		След. »