Русь на рубежі X - XI століть. Війни Володимира Святославича

Тепер звернемося до зовнішньої діяльності Володимира. До князювання Володимира ставиться остаточне підпорядкування російському князеві племен, що жили на схід від великого водного шляху. Олег наклав данину на радимичів, Святослав - на вятичей, але або не всі галузі цих племен прийшли в залежність від російського князя, або, що всього ймовірніше, ці більше віддалені від Дніпра племена скористалися відходом Святослава в Болгарію, малолітством, а потім міжусобицею синів його й перестали платити данина в Київ. Як би те не було, під 981 роком зустрічаємо в літописця звістка про похід на вятичей, які були переможені й обкладені такою же даниною, яку колись платили Святославові, - ясне указаяие, що після Святослава вони перестали платити данину. На наступний рік вятичи знову заратились і знову були переможені. Та ж доля осягла й радимичів в 986 році: літописець говорить, що цього року Володимир пішов на радимичів, а перед собою послав воєводу прозванням Вовчий Хвіст; цей воєвода зустрів радимичів на ріці Пищане й переміг їх; отчого, додає літописець, русь сміється над радимичами, говорячи: "Пищанцы вовча хвоста бігають". Крім зазначених походів на найближчі слов'янські племена, згадуються ще війни із чужими народами: з ятвягами в 953 році; літописець говорить, що Володимир ходив на ятвягів, переміг і взяв землю їх; але останні слова зовсім не означають скорення країни: ятвягів важко було скорити за один раз, і нащадки Володимира повинні були вести постійну, завзяту, багатовікову боротьбу із цими дикунами. У скандинавських сагах зустрічаємо звістку, що один з норманских вихідців, що перебував у дружині Володимира, приходив від імені цього князя збирати данина з жителів Естонії; незважаючи на те що сага змішує обличчя й роки, звістку про естонську данину, як анітрошки не суперечним обставинам, може бути прийнято; але не можна вирішити, коли росіяни з Новгорода вперше наклали цю данину, при чи Володимирові, тобто при Добрыне, або колись. Зустрічаємо в літописах звістки про війни Володимира з болгарами, з якими - дунайськими або волзькими - на це різні списки літописів дають суперечливі відповіді; імовірно, були походи й до тих і до іншим і після перемішані по однаковості народного імені. Під 987 роком знаходимо звістку про перший похід Володимира на болгар; у найдавніших списках літопису не згадано, на яких саме, в інші додано, що на низових, або волзьких, у зводі ж Татищева говориться про дунайські й сербів. Як би те не було, для нас важливі подробиці переказу про цей похід, занесені в літопис. Владимир пішов на болгар з дядею своїм Добрынею в човнах, а торки йшли на конях берегом; із цього видно, що русь предпочитала човна коням і що кінноти в князівському війську становили прикордонні степові народцы, про які тепер у перший раз зустрічаємо звістку і які потім постійно є в залежності або напівзалежності від російських князів. Болгари були переможені, але Добрыня, оглянувши бранців, сказав Володимирові: "Такі не будуть нам давати данини: вони все в чоботах; підемо шукати личакарів". У цих словах переказу виразився столітній досвід. Російські князі встигли накласти данина, привести в залежність тільки ті племена слов'янські й фінські, які жили в простоті первісного побуту, розрізнені, бедные, що виражається назвою личакарів; з народів же більше утворених, що становили більше міцні суспільні тіла, богатых промышленностию, не вдалося скорити жодного: у свіжій пам'яті був невдалий похід Святослава в Болгарію. У переказі бачимо знову важливе значення Добрыни, що дає пораду про припинення війни, і Володимир слухається; обидва народи дали клятву: "Тоді тільки ми порушимо мир, коли камінь почне плавати, а хміль тонути". Під 994 і 997 роками згадуються вдалі походи на болгар: у перший раз не сказаний на яких, у другий зазначені саме волзькі. Ми не будемо відкидати звісток про новий похід на болгар дунайських, якщо приймемо в міркування звістки византийцев про допомогу проти болгар, що зробив Володимир родинному двору константинопольському. Важливо також звістка про торговельний договір з болгарами волзькими в 1006 році. Владимир на їхнє прохання дозволив їм торгувати по Оці й Волзі, давши їм для цього печатки, російські купці з печатками від посадників своїх також могли вільно їздити в болгарські міста; але болгарським купцям дозволено було торгувати тільки з купцями по містах, а не їздити по селах і не торгувати з тіунами, вирниками, огнищанами й смердами. При Мечиславові (Мешко) починаються перші ворожі зіткнення Русі з Польшею: під 981 роком літописець наш говорить, що Володимир ходив до ляхів і зайняв міста їх - Перемышль, Червен і інших. Чеські історики затверджують, що ці міста не могли бути відняті в поляків, але в чехів, тому що пізніша земля Галицкая до Бугу й Стыря, до сходу, належала в цей час чехам; вони ґрунтуються на грамоті, даної празькому єпископству при його закладенні, де границями його до сходу поставлені ріки Буг і Стырь у землі Хорватської. Але, по-перше, у грамоті границі зазначені дуже смутно; видно, що писавший її мав погані географічні поняття про країну; по-друге, був звичай розширювати як можна далі межі епископств, закладених у суміжності з язичеськими народами. Деякі вчені справедливо зауважують також, що росіянин літописець уміє відрізняти ляхів від чехів і тому не міг змішати їх, і приймають, що Володимир відняв Червенские міста не в чехів і не в поляків, але скорив нечисленні доти вільні слов'янські племена й став чрез це сусідом чехів. Але міркувати в такий спосіб -значить знову не приймати свідчень нашого літописця, що також добре вміє відрізняти хорватів від ляхів, як останніх від чехів, і прямо говорить, що Володимир ходив до ляхів і в них взяв Червенские міста; усього ймовірніше, що чеські володіння обмежувалися областию, лежащею біля Кракова, про що повторює грамота, і не простиралися за Вислок, що країна по Сані й далі на схід була зайнята хорватами, які були підлеглі вже при Олегові, але при Ігореві, Святославові й переважно при синах його мали можливість скинути із себе підпорядкованість, подібно радимичам і вятичам; ми бачимо, що спочатку головна діяльність Володимира складається в підпорядкуванні тих племен, які колись були залежним від Русі; хорвати були в тому числі, але в той час, як Русь внаслідок недіяльності Ігоря, далеких походів Святослава на схід і південь, малолітства й усобицы синів його втрачала племена, що жили вдалечині від Дніпра, Польща при перших Пястах поширювала свої володіння, отже, дуже імовірно, що Пясты зайняли землі хорватів, що свергнули із себе залежність від Русі, або самі ляхи перемінили цю залежність на залежність від Польщі й, таким чином, Володимир, повертаючи колишнє надбання своїх попередників, повинен був мати справу вже з ляхами. Але завоюванням Червенских міст справа не скінчилася на заході; літописець згадує в 992 році ще про похід Володимира на хорватів, а по деяких списках у цей час Володимир воював з Мечиславом "за багато хто противности його" і одержав над ним блискучу перемогу за Вислою; приводом до розбрату могли бути постійно хорвати й Червенские міста. Війна 990 - 992 року могла бути ведена в союзі з Болеславом II чеським, котрий також воював з Мечиславом. Як видно по деяких звістках, війна тривала в перший рік князювання Болеслава Хороброго, що успадковувало батькові своєму Мечиславові в 992 році. Війна, однак, як видно, незабаром скінчилася, тому що Болеслав, зайнятий відносинами до німців і чехів, не міг з успіхом вести ще війну на сході. Мир з Руссю скріплений був навіть родинним союзом із князем київським: дочка Болеслава вийшла за Святополка, князя туровского, сина Владимирова. Але цей перший родинний союз князів польських з росіянами повів до великого розбрату між ними. Болеслав, як видно, кращим засобом для власного посилення вважав внутрішні смути в сусідів; як скористався він ними в чехів, так само хотів скористатися й на Русі. Разом з дочкою Болеслава прибув до двору туровского князя Рейнберн, єпископ колобрежский (колберский), що зблизився зі Святополком і почав з ведена Болеславова подучать його до повстання проти батька Володимира: успіх цього повстання був важливий для Болеслава в політичному й для західної церкви - у релігійному відношенні, тому що за допомогою Святополка юна російська церква могла бути відірвана від східної. Але Володимир довідався про ворожі задуми й уклав Святополка в темницю разом з женою й Рейнберном. Необхідним наслідком повинна була бути війна з Болеславом, що в 1013 році поспішив укласти мир з німцями й, найнявши загін війська в останніх, так само як і в печенігів, рушив на Русь. Крім спустошення країни, ми не маємо ніяких інших звісток про наслідки Болеславова походу, під час якого виникла звада між поляками й печенігами, і Болеслав велів винищити своїх степових союзників. Імовірно, ця обставина й перешкодило продовженню війни, тим більше що вся увага Болеслава бути постійно звернено на захід, і він міг удовольствоваться звільненням Святополка. Із чехами й угорцями були мирні зносини при Володимирові. Були пересилання й з папою, наслідку яких, однак, невідомі.

 

« Пред.		След. »