Севілья (Sevilla) — столиця автономної області Андалусія й четвертий по величині місто Іспанії. Населення — 670 тисяч чоловік. Як затверджує прислів'я, «хто не бачив Севілью, не бачив чудес». І справді, у Севільї зосереджені найважливіші пам'ятники мавританського мистецтва. Севілья була заснована в VIII столітті до н.е. на ріці Гвадалквівір, її по черзі завойовували финикийцы, греки, карфагеняне, римляне, вестготи. При мусульманському правлінні Севілья суперничала з Кордової. Але справжній розквіт міста почався після відкриття Нового Світла, коли торговельна дорога пролягла через порт Севільї. Як символ славного минулого біля порту коштує Золота вежа (Torre del Оrо). Процвітання привело до появи місцевої аристократії, що захопила більшу частину земель Андалусії й створила одну з найбільш консервативних суспільних систем Європи — «латифундизм», що викликав серйозні ускладнення в суспільному житті, наслідку яких не переборені дотепер. Коли в XVIII столітті першість у торгівлі з Америкою перейшло до Кадису, для Севільї наступила епоха забуття, що закінчилася тільки із проведенням в 1929 годячи Всесвітнього ярмарку. З 1980-х рр. місто знову почало активно розвиватися, тепер уже як світовий культурний і туристичний центр. Сучасна Севілья розділена на два більших райони — західний Эль-Ареналь, що примикає до Гвадалквівіру, і східний Санта-Крус, названий так по кварталі Санта-Крус, ніколи колишньому єврейським гетто.

Эль-Ареналь (El Arenal)

У районі Эль-Ареналь раніше були верфі й магазини з військовим спорядженням, порт і фабрика боєприпасів (звідси й назва — «Арсенал»). Над дахами Эль-Ареналя височіє вежа Торре-дель-Оро XIII століття. Гордість району — сліпуче білий будинок арени для бою биків, ПЛАСА-ДЕ-ТОРОС-ДЕ-ЛА-МАЭСТРАНСА (Plaza de Toro de la Maestranza), де от уже більше 200 років городяни дивляться кориду. Улітку, у сезон бою биків, в околишніх барах завжди людно. Гвадалквівір за старих часів відігравав важливу роль у житті міста, це була єдина в Іспанії судноплавна ріка. ДО XVII століття русло забилося мулом і обміліло, а Эль-Ареналь прийшов у запустіння й став сумно відомий як пристановище покидьків суспільства. На початку XX століття ріку перетворили в канал. Слава Гвадалквівіру була відновлена до виставки Экспо-92: ріка знову стала судноплавної, а на східному березі розбили бульвар з видом на Триану й ЛА-ИСЛА-ДЕ-ЛА-КАРТУХА.

Центр сучасного Эль-Ареналя — велична ПЛАСА-ДЕ-ТОРОС-ДЕ-ЛА-МАЭСТРАНСА. Арена, побудована в 1761— 1881 р., уміщає до 14000 глядачів, виконана в стилі барокко. Арена має не зовсім правильну форму, що свідчить про те, що раніше на цьому місці розташовувалися будівлі древнього міста. На площі піднімається статуя королеви Севільї — Кармен. Екскурсії по величезному будинку арени починаються в головного входу (на ПАСЕО-ДЕ-КРИСТОБАЛЬ-КОЛОН, Paseo de Cristobal Colon). Нагорі арену оточує аркова галерея. У її західній частині перебувають Пуэрта-дель-Принсипе (Puerta del Principe) — Ворота принца, через які піднесені глядачі виносили на руках матадорів. В експозиції Музею портретів, афіш і костюмів, розташованого за медпунктом (энфермерия), є червоний плащ, розписаний Пабло Пикассо. Сезон кориди починається під час квітневого ярмарку й з перервами триває до жовтня.

Поруч із ареною перебуває круглий будинок Театро-де-ла-маэстранса (Theatro de la Maestranza), по стилі співпадаюче з ареною. Побудований по проекті Луїса Марина де Терана й Аурелио де Посо театр для драматичних і оперних постановок відкрився в 1991 році. На місці сучасного театру раніше перебував завод боєприпасів, від якого залишилися фрагменти лиття на фасаді театру, зверненого до ріки. Зараз у театрі грає й репетирує Симфонічний оркестр Севільї, часто тут виступають оперні й балетні трупи.

, Що Піднімається біля старого порту в моста Сан-Тельмо (San Telmo) Золота вежа (La Torre del Oro) — чудовий зразок мистецтва маврів, створений в 1220 році, під час правління арабської династії Альмохадов, для зміцнення стін Алькасару. Щовечора маври простягали величезний ланцюг від вежі до вежі, від одного до іншого берега Гвадалквівіру. Вона перепиняла водний шлях у міцність. Лише в 1248 році закований у сталь корабель переборов цю перешкоду, прорвавшись у порт. Ця подія послужила початком заходу мусульманської могутності в Іспанії. Існують дві версії, чому вежа названа саме золотий: або через покритий золотом елементів декору, або ж через те, що у свій час вона була митним складом і в ній тимчасово зберігалося золото, що іспанські каравели доставляли з Нового Світла. Пізніше вежа служила в'язницею, пороховим складом, будинком адміністрацією. Зараз тут розташовується Морський музей, в експозиції якого багато карт і стародавніх приладів. Торре-дель-Оро і її околиці — улюблене місце прогулянок туристів, які хочуть познайомитися з районом Эль-Ареналь.

Найбільш значний пам'ятник барочної архітектури Эль-Ареналя — церква Магдалини (Iglesia de la Magdalena), завершена в 1709 році (архітектор — Леонардо де Фигероа). У південно-західній частині будинку збереглася, що залишилася від більше старого спорудження КАПИЛЬЯ-ДЕ-ЛА-КИНТА-АНГУСТИА (Capilla de la Quinta Angustia), капела із трьома куполами в стилі мудехар, в 1618 році в ній хрестили майбутнього великого майстра севильской школи Бартоломе Мурильо. Купіль дотепер зберігається в баптистерії. Західний фасад церкви виділяться яскраво розфарбованою дзвіницею. Стінний розпис північного трансепта зображує середньовічне автодафе. Церква Магдалини притягає численних туристів ще й тим, що в ній, у каплиці Капилья-сакра-менталь (Capilla Sacramental), праворуч від південного входу, перебуває робота Сурбарана «Св. Доминик у Сории», а над вівтарем — фрески Лукаса Вальдеса.