Повстання Богдана Хмельницького й війна за звільнення України

Різке гноблення українського життя, що наступило після придушення козацьких виступів кінця XVI - початку XVII вв., саме по собі не обіцяло міцності новим порядкам. Населення з невдоволенням підкорялося їм, очікуючи тільки першого зручного випадку, щоб з ними покінчити. І реєстрові козаки, позбавлені самоврядування й підлеглі далеким їм і вороже настроєним начальникам полякам; і козаки выписчики, виключені з війська, зобов'язані нарівні із селянами нести всі тяготи кріпосного стану, підкорятися панским служникам і ще зносити всякі утиски й наруги від розквартированих польських солдатів; і українське селянство, що шукало беспанских земель, а тепер зі страхом і гнівом що бачив, як насувається на них важке ярмо панщини; і українське міщанство, і духівництво, лишившееся допомоги й захисту, яку мали в особі козацтва. Весь новий порядок тримався одним: миром у Польщі, що давала їй можливість тримати свої війська на Україні, не потребуючи допомоги козаків. Перша случившаяся війна неминуче підірвала б у корені ці нові порядки на Україні, тому що для війни необхідно було б військо, потрібні були б козаки. Це було явище виняткове, що Польщі більше десяти років удалося прожити без війни. Шляхта міцно тримала в руках короля й не дозволяла йому зачіпати сусідів. Але зрештою горючого матеріалу на Україні зібралося так багато, що він зайнявся й без сторонньої іскри - від одних слухів про королівські плани війни. Владислав носився із планами війни з Туреччиною. До цього схиляла його Венеціанська республіка, що воювала з турками й обится залучити до війни й інші держави. Знаючи неприхильність польської шляхти до яких-небудь військових підприємств, король задумував напустити на Туреччину козаків, щоб вони спонукали неї до війни, і вів потай переговори з козачої старшиною. Але представники польської аристократії, провідавши про цьому, так рішуче стали проти цих планів, що король змушений був відмовитися від своїх задумів, і козача старшина, зі своєї сторони, затаїла у своєму колі весь цей інцидент. Це було в 1646 р. Однак незабаром після цього стався випадок, що розкрив ці королівські задуми. Чигиринському сотникові Богданові Хмельницькому довелося випробувати більшу несправедливість: агенти старости на чолі з подстаростой Чаплицким відняли в нього його субботовское маєток, розорили господарство, на смерть засікли його десятилітнього сина й відвезли дружину. Хмельницький почав шукати судна й управи на ці бешкетування, але польські судді знайшли, що зі своєю дружиною - полькою він не був повінчаний належним чином, а потрібних документів на володіння Суботіним не мав. Потім Хмельницький, як «підбурювач», і зовсім опинився в старостинской в'язниці, з якої його звільнили тільки друзі. Роздратован і розстроєний, втративши все в житті, Хмельницького з домовитого хазяїна перетворився в проводиря повстання. Сам, будучи учасником таємних переговорів з королем, Хмельницький знав, що король у своїх видах бажав збільшення козачого війська й звільнення його від стиснень нової ординації; через це він сподівався, що король не буде проти повстання - козаки усе ще занадто вірили в силу й значення особистої волі королівської, хоча польська конституція дуже мало залишала місця цієї останньої. Розповідали, що Хмельницький выкрал в одного зі старшин, Барабашенка, оригінали королівських листів до козаків і біг з ними на Запоріжжя наприкінці 1647 р. Там, серед свавільного козацтва, а потім і серед реестровиков він став агітувати на користь повстання, посилаючись на королівське співчуття, а що ще важливіше - через своїх знайомих татарських мурз увійшов у зносини з ханом Ислам-Гиреем, схиляючи його до участі у війні з Польщею, до посилки з козаками татарських загонів на Україну. План був не новий, як ми вже знаємо, але Хмельницькому вдалося те, що не вдавалося здійснити до нього ні Жмайлу, ні Павлюку. Хан був роздратований тим, що польський уряд припинив сплату домовленої щорічної данини, крім того, у Криму був голод, потрібна була війна для їжі, а поки на Україні панував спокій, важко було там чим-небудь поживиться. Через цього хан обнадіяв Хмельницького своїм сприянням, обіцяв послати йому в допомогу Тугай-бея, перекопського мурзу, з великою татарською ордою. Коли про це довідалися на Запоріжжя, справа повстання бути вирішено. Хмельницький був проголошений гетьманом. По Україні були поширені вести, що до весни буде війна, і всякими таємними дорогами охочий люд почав стікатися на Запоріжжя, щоб взяти участь у довгоочікуваному повстанні. Але слухи про цьому незабаром дійшли й до польських вух, шляхта стривожилася й початку призивати Миколи Потоцкого, щоб він вжив заходів до захисту України (тоді вже він був верховним гетьманом, на місце померлого Конецпольского, а польным гетьманом - Калиновский). Потоцкий став готуватися до війни, мобілізувати свої сили. Король відговорював його від воєнних дій, радячи випустити козаків на море, щоб у такий спосіб дати результат енергії, що нагромадилася, але Потоцкий боявся сейму й не хотів слухати королівських рад. Втім, писав Хмельницькому, умовляючи його вернутися на Україну, але Хмельницький вимагав скасування порядків 1638 р. і повернення колишніх козачих вільностей. Цього Потоцкий сам без сейму не міг зробити й тому продовжував готуватися до війни й навесні рушив на Україну. Надії поляків на замок Кодак, побудований на Дніпрі для припинення активності запорожців, не виправдалися - Хмельницький не став його осаджувати й просто обійшов. Перед собою, незабаром після Великодня, Калиновский відрядив свого сина Стефана з кінним військом і з козаками, а іншу частину реєстрових відправив Дніпром на судах. Сам же, з головним польським військом повільно рухався за ними, збираючи свої роти. Не зустрічаючи ворога, Стефан Потоцкий необережно поглибився далеко в степ. Хмельницький дозволив йому пройти далеко на південь, потім напав на нього з усіма силами на потоці Жовті Води, що впадає в Інгулець. Обклавши його тут, він потім прийнявся за реєстрових козаків, що рухалися по Дніпру; серед них було також багато людей, схильних до повстання, і під Кам'яним Затоном вони збунтувалися, перебили старшину, що стояв на стороні поляків, і приєдналися до війська Хмельницького. Тоді й татари, дотепер тільки присматривавшиеся з боку, очікуючи результату, приєдналися до Хмельницького й спільними силами напали на військо Стефана Потоцкого. Колишні з останнім, козаки перейшли на сторону Хмельницького, і польське військо, що залишилося, було розбито наголову й знищене в урочище Князівський Байрак 6 травня 1648 р. Після цього Хмельницький, негайно рушив на Україну. Головне польське військо підійшло вже було до Чигирина, але, не маючи звісток від Стефана Потоцкого, обоє гетьмана стурбувалися й, боячись потрапити в лихо, повернули назад і по шляху вже знищували міцності, поселення й можливі запаси, щоб не дісталися ворогу. Пройшли вже Корсунь, коли прийшла звістка, що Хмельницький наближається з татарами. Гетьмани були дуже збентежені цією звісткою й стали табором чекаю Корсунем і Стеблевым, у дуже незручному місці, а потім, побачивши величезні сили Хмельницького, злякалися й, кинувши табір, хотіли відступати. Але потрапили в засідку, і Хмельницький 15-16 травня 1648 р. розгромив украй і це головне польське військо. Все військо, керівні особи й обоє гетьмана потрапили в руки Хмельницького, а той передав їхній Тугай-бею.

 

« Пред.		След. »