Розкол України після Переяславской раді

Великий народний рух, піднятий Хмельницьким, повідомило новий лад всій Східній Україні - Гетьманщині. Козацька військова організація вже в перших десятиліттях XVII в. поступово осідала й прикріплювалася до землі в міру того, як все більше число осілого й господарського селянського й міщанського населення віддавалося під козачий присуд і записувалося у військо. Поділ козачого війська на полки переходило в поділ оказаченной території на полкові округи. Уже в 1630-х рр. існували такі полки, як Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунский, Білоцерківський, Переяславский і навіть Лубенский - хоча Лубенщина була приватним володінням, а не королівським. Уже в цей час полковники, сотники й отамани були не тільки начальниками своїх військових загонів на війні, але зберігали своє значення й мирний час, як влади судові й адміністративні для всього козачого населення свого округу, заміняючи для нього всяку іншу владу. Повстання Хмельницького надовго усунуло з великих просторів Східної України, з воєводств Київського, Брацлавского Чернігівського всяка інша влада - залишилися тільки виборні міські магістрати, залишилися монастирські маєтки, у яких продовжували зберігатися старі порядки вотчинного керування, і поза ним було одне тільки вільне, у значній мірі оказаченное населення. Ті, хто не приєднався до козаків, записувалися в міщани, байдуже, чи жили вони в містах або в селищах, і з них збиралися різні доходи в козачу військову скарбницю. Козаче населення податей не платило й тільки відбувало військову службу. У цей період безперервних козачих війн козачі влади намагалися мати цього козачого населення якнайбільше, та й саме населення знаходило більше безпечним записуватися в козаки, щоб не потрапити знову в кріпосний стан. Число полків при Хмельницькому було неоднаковим. У реєстрі 1649-50 р. на правій стороні Дніпра було дев'ять полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунский, Білоцерківський, Уманський, Брацлавский, Кальницкий і Київський, а по лівій стороні - сім: Переяславский, Миргородський, Кропивенский, Полтавський, Прилуцький, Ніжинський і Чернігівський. Полки розділялися на сотні теж неоднаково, в іншому полицю не було й десяти сотень, в іншому до двадцяти, і число козаків було в них нерівне: у реєстрі 1649 р. в одних сотнях було по двохстах і по трьохстах козаків, в інші - тільки по кілька десятків. Полковник був начальником свого полкового округу; полкова старшина, що поступово складався за зразком генеральної - полковий обозний, суддя, осавул, писар - становила раду при полковнику по всіх справах свого полку; сотник управляла своїм сотенним округом; козацькими громадами завідували отамани. Власне кажучи, із цими військовими посадами була зв'язана влада тільки над козачим населенням, але в дійсності до них перейшла загальна влада над всім населенням; тільки більше значні міста й церковні й приватні маєтки перебували в меншій від них залежності, підкоряючись лише гетьманові, але поміщицьких маєтків спочатку було дуже мало, тому що величезна більшість їх було знищено під час народного повстання. Взагалі, військовий лад хоча, у принципі, включав тільки козачий стан, козаче військо, однак уже за десятилітнє правління Хмельницького прийняв більше загальний характер. Це не відразу ввійшло у свідомість, але на практиці почулося дуже незабаром. Ведучи переговори з Москвою, він, по старій пам'яті, говорив, що військо буде управлятися по своїх порядках, а до московського уряду відійде те, що раніше становило прерогативи польського уряду. Але коли московський уряд початок надсилати своїх воєвод, мало намір збирати доходи з некозачого населення й правити їм через своїх агентів, козача старшина, привыкнув за цей час правити неподільно, відчула, що, властиво, для якого-небудь іншого керування немає вуж місця в Гетьманщині: воно порушило б значення й силу козацтва. Гетьман зробився володарем всієї країни, главою українського уряду, і все, що було на Україні, повинне було йому коритися. Але гетьман був главою військової козацької організації, виходить, і обласні її представники - полковники повинні були одержати значення влади загальної, всестанової. Військовий штаб гетьмана займає місце кабінету міністрів, українського уряду. Генеральна старшина: обозний, суддя, осавул, писар, що називаються генеральними для відмінності від таких же полкових чинів, стають радою міністрів при гетьмані й вирішують всі дела загальнодержавного характеру. «Рада» старшин - генеральної старшини й полковників - і загальна «військова рада» усього козацтва збираються для найважливіших справ і вершать долю країни. Козача старшина й українське суспільство почували необхідність такого автономного всестанового пристрою, і військова козача організація виконувала її роль; але новий український автономний лад не був продуманий до кінця й не організований планомірно. Це пробували зробити при Гадячской унії з Польщею в 1659 р., але ця конституція не була здійснена на практиці. Тому між поняттям загальобласного уряду й поняттям козацького пристрою, як організації військовий, залишалася, так сказати, щілина, у яку входили сторонні претензії, особливо московські, і викликали безладдя, невизначеність, роздратування. Великим недоліком цього ладу була та обставина, що військові чини, старшинська рада або військова рада, до складу якої входили тільки козаки, а не всі стани: духівництво, міщани, селяни, шляхта, повинні були правити всім краєм і всіма станами. І тому що все це були відносини зовсім нові, те тим більше вони складалися нелегко, викликали непорозуміння й тертя. Новий лад був занадто класовим, становим, пов'язаним з військом, і це утрудняло перехід його до нового загальнонародного, загальнодержавного значення. Старі порядки військового самоврядування, коли раді, зібрані по якому-небудь приводі яким-небудь козаком, без церемонії зміщали гетьмана й старшину, не годилися для нових відносин. Влада повинна була бути міцної й упевненої в собі, раз на неї покладала відповідальність за долю цілого краю, особливо в такий рішучий момент, у таких важких і складних обставинах. Хмельницькому вдалося завдяки своїм талантам і успіхам високо підняти гетьманську владу в порівнянні з минулим. Військові ради збиралися тільки тоді, коли вважав це потрібним гетьман - зрідка, у найбільш важливих питаннях, і те більше для форми. Справи обговорювалися на раді старшини, що також скликав гетьман, коли вважав це потрібним. Але ця нова практика викликала невдоволення серед деякої частини козацтва, особливо на Запоріжжя, і спадкоємцям Хмельницького не завжди вдавалося підтримати престиж своєї влади, а всяке ослаблення й хиткість влади гетьмана послабляли зараз же значення цієї центральної влади й усього козацького ладу, як керування й організації загальнодержавних.

 

« Пред.		След. »