Чте таке «инфьората»? Італійсько-російський словник дає наступний переклад: «прикраса квітами». Це не зовсім точно. Повного еквівалента італійському слову «инфьората» у російській мові немає. Краще його перевести як «свято квітів». Але й таке тлумачення буде лише приблизним. Свята квітів по весні бувають у різних містах, а инфьората тільки Вдженцано-ди-Рома.

Від Рима до Дженцано менш 30 кілометрів. Гладке асфальтове шосе петляє меж покритих виноградниками й соковитою весняною травою хвилястих пагорбів. Це «Аппия нуова» — нова Аппиева дорога, магістраль, що випливає по маршруті однієї з п'яти найбільших давньоримських доріг, назви яких збереглися до наших днів. Поруч із «Аппия нуова» уцелел від навали асфальту й бульдозерів невеликий шматочок «Аппия антика» — древньої Аппиевой дороги, тієї самої, що була прокладена за наказом цензора Аппия Клавдія 2300 років тому й вимощена каменем від Рима до Капуи. У ті далекі часи, коли всі дороги вели в Рим, по ній ішли й верталися з далеких походів когорти легіонерів. Плоскі кругляки «Аппия антика» подекуди зберегли глибокі колії, вибиті колісьми візків і колісниць

Я не раз приїжджав на Аппиеву дорогу, бродив по гарячим, нагрітим сонцем каменям. По сторонах серед густого чагарнику, немов кістки доісторичних велетнів, біліють відполіровані століттями уламки мармурових гробниць і храмів. Тут завжди тихо, голова кружляється від терпкого аромату полів, чутно, як дзижчать над квітами джмелі. Важко повірити, що ця вузька дорога, схожа на звичайного сільського путівця, була колись однієї з найбільших магістралей миру. Але ж саме по ній солдати Цезаря гнали в «столицю миру» юрби захоплених у битвах рабів. Тут шуміли колони імператорських тріумфів, чорніли кипарисові хрести з розп'ятими гладіаторами Спартака. По древній легенді, десь на виа Аппия перебуває й могила знаменитого римського філософа Сенеки, що прийняв отруту за наказом власного вихованця, імператора Нерона.

...«Аппия антика» залишилася за. На тлі бездонного синього неба в яснім повітрі чітко вимальовуються силуети самотніх піній, покриті снігом вершини Апеннінських гір. У далекому бузковому серпанку м'яку зелень рівнини розсікає довга аркада, складена з вузької римської цегли, — руїни акведука, водопроводу, «спрацьованого ще рабами Рима». Довго тягнуться по сторонах шосе акуратні піраміди розоватых кам'яних блоків — це каменоломні, де й зараз добувають травертин, італійський туф, з якого побудовано багато будинків у Вічному місті

Дженцано-ди-Рома був закладений в XIII столітті ченцями з ордена цистерцианцев, зараз у ньому проживає близько 13 тисяч жителів. Дві центральні вулиці, називані «корсо», дві-три площі, розсип домішок із червоними черепичними дахами на похилому схилі гори, що піднімається над вулканічним озером Немі, — от і все місто. До речі, озеро — тутешня визначна пам'ятка. Правда, слава його в минулому. Раніше воно було настільки красиво, що його називали «дзеркалом Діани» — богині полювання в античній міфології. В 1929 році тут прорили спеціальні канали, рівень води в озері вдалося понизити на 22 метра, і тоді із дна археологи підняли залишки древ їх судів імператора Тиберия. На березі для них був побудований спеціальний музей. Однак наприкінці другої світової війни гітлерівці при відступі спалили безцінні реліквії. Зараз озеро Немі запущено, заросло очеретом, обміліло, на його берегах прозаїчні поліетиленові парники для вирощування полуниці...

Ледь приїхавши в місто, я відразу направився до мера, що давно вже обіцяв дати мені інтерв'ю. Мер Дженцано, комуніст товариш Чезарони — міцний, смаглявий від вічної засмаги людин років п'ятдесяти, — чекав у своєму кабінеті на третьому поверсі муніципалітету — середньовічного палаццо з національним прапором на фасаді, піднятим з нагоди місцевого свята. Кабінет обставлений дуже скромно: письмовий стіл, металева шафа з папками, два потертих крісла. На столі мало паперів — відео, що мер звик проводити більшу частину часу не в кабінеті, а в місті, серед робочого люду. Це й зрозуміло. Перше ніж стати главою муніципальної джунты (джунта — місцевий виконавчий орган влади), товариш Чезарони довго працював на виноградниках, а починав він з батрацтва. Комуністи управляють Дженцано вже 36 років підряд — з 1944 року. За ИКП голосує більше 60 відсотків виборців — городян і місцевих селян. Чезарони з гордістю розповідає про успіхи, яких домігся лівий муніципалітет

— За останні 20 років, — говорив він, — населення Дженцано збільшилося всього на сім тисяч чоловік. Це значно менше, ніж у сусідніх городках. Там у влади коштують християнські демократи й інші буржуазні партії, тому процвітають будівельні спекулянти, міське господарство ведеться хаотично, без плану, ріст населення не регулюється, а це веде до безробіття й загострення житлової проблеми. Наше ж місто розвивається за планом, розробленому муніципалітетом. Ми строго стежимо за тим, що будують підрядники, не даємо їм вирубувати лісові масиви, піклуємося про збереження історичного обличчя міста, його традицій. До речі, одна з найбільш древніх традицій Дженцано — инфьората. Вона проводиться щорічно в переддень церковного свята тіла господня. Це давно вже не релігійна маніфестація, а народне свято, історична традиція. Для нас инфьората важлива й по економічних міркуваннях — приплив туристів дає дохід муніципальній скарбниці. Втім, идемте на вулицю, там самі все побачите...