Украинская Баннерная Сеть
Блідолиці й червоношкірі PDF Печать E-mail
Коли я довгий час працював у Канаді, мене хвилювала проблема корінного населення Америки. З однієї з її сторін — відношенням білого населення до індіанців (нинішнього білого до сьогоднішніх індіанців) — я стикнувся впритул.

Якийсь індіанець

Мій сусід Раймонд запросив мене поїхати ловити рибу

— На цьому озері, — сказав він,— мало хто буває, там ще можна піймати три^-трьох-три-дві-три форелі. І не яких-небудь коротышек, а фунта по трьох-чотирьох кожна. Якщо повезе, то, може бути, попадеться й північна щука фунтів на двадцять. Човни й снасті візьмемо в старого Корли.

Це було так заманливо, що мені залишалося тільки погодитися. Справа відбувалася в Канаді, недалеко від границі зі США. Години в чотири дні, у суботу, ми котили в раймондовском «шевроле». Уже в сутінках добралися до озера й не без праці знайшли на його березі хатину Корли. Втім, хатина — це не те слово. Ще з давніх часів колонізації й війн із індіанцями білі поселенці будували собі фортеці-будинки-міцності, що небагато нагадують росіяни рубані хати, благо лісу тоді ще було багато. От так саме виглядав будинок Корли. Чорна вода починалася буквально в моїх ніг, і осторонь щось постукувало безупинно: імовірно, човна, прив'язані поблизу. Електрики не було, тільки в невеликому оконце будинку за мною скудно світила гасова лампа. Потроху ока звикли до темряви; праворуч і ліворуч почали вгадуватися високі скелі й пагорби, що густо поростили лісом. Із цієї тьми вийшла раптом здоровенна кудлатая лайка, підійшла до мене й тикнулася носом у ногу. Глянувши на добродушну кошлату морду, я зважився порвати її по шиї, що, до мого полегшення, псові дуже сподобалося. Він протяжно зітхнув, сів і привалився до моїх ніг. «Це гарна прикмета, — подумав я, — якщо пес добродушний, видно, хазяїн його теж людин непоганий».

Раптом дуже далеко, у темряві, з'явився крихітний вогник, десь там, за водою. З'явився й зник, але через кілька митей з'явився знову й уже не пропадав. Тиша стояла повна, якщо не вважати шелесту хвилі, що набігала. У цей час за відкрилися двері, і до мене підійшов Корли. Із дверей, що залишилася напіввідчиненої, поповзло тьмяне світло й встиг захопити тінь пса, що віддалявся

— А, — сказав Корли, — Чиф уже отут як отут, він любить зустрічати нових людей, все-таки розвага. Ви, напевно, не уявляєте собі, яке отут безлюддя. Усі йдуть у місто. Землі отут ні, одні камені, скелі, ялини й озера, у яких риби майже не залишилося

Ви тільки не подумайте, що в цьому теж нічого ні, — спохватився він, — для аматор^-те дещо найдеться, але щоб жити на підніжному корму, як у старі часи, цього не вистачає...

Корли замовк, з темряви з'явився Чиф і цього разу сів біля хазяїна, що не звернув на нього ні найменшої уваги. Чиф заклопотано почухався й знехотя пересунувся до мене. Знову стало тихо.

— А що це за вогник, — запитав я, — геть там, між небом і землею?

— Це біля трьох миль звідси, у тім кінці, — сказав Корли. — Там індіанець живе. Уже багато років, навіть не пам'ятаю, коли він з'явився. Пойдемте спати, уже пора, завтра рано вставати

Ніхто не став чекати другого запрошення, і через десять хвилин Корли показав мені на три двері, ведучі кудись із їдальнею-їдальні-кухні-їдальні його будинку:

— Вибирайте кожну, вони все однакові

Відкривши крайні двері, я виявив крихітну комнатку, де стояли ліжко й стілець — більше нічого. Невелике оконце, розташоване дивно низько над підлогою. Стекло було все в тріщинах. Я швидко роздягнувся, заліз під ковдру й тільки тоді звернув увагу, що в «кабіні» не було стелі, а прямо над головою виднілися старезні крокви й дошки даху на них

Сон не йшов до мене, вірно, незвичайність обстановки заважала. Я повернувся на бік, особою до оконцу й знову побачив самотній вогник на тім кінці озера...

Прокинувся я від тихого шуму у великій кімнаті. У віконце пробивалося дивне світло — тьмяний і сірий. Швидко одягшись, я вийшов у кухню. Корли стояв у стола й стругав більшим мисливським ножем шматок бекону прямо на сковорідку...

— Біжіть на озеро, — сказав він, — умивайтеся й назад. Раймонд уже там.

Коли я вийшов, мене відразу охопив густий туман, і, хоча стало посветлее, однаково нічого не було видно.

Вода була скажено холодна. Коли я розігнувся й став витиратися, то побачив нарешті й човна, прив'язані осторонь. Дві дерев'яні й одну алюмінієву, стару й досить сильно побиту по бортах

Сніданок пройшов вмолчании.

— Ну, тепер пішли, — сказав Корли, звертаючись не те до нас із Раймондом, не те Кчифу.

Туман понемножку піднімався, і десь осторонь уже вгадувалося сонце

Корли сунув Чифу в ґанку бляшану тарілку із залишками сніданку й спустився з нами кводе.

— Полезайте от у цей дерев'яний човен, — сказав він мені. — Мотор тут надійний, ідіть на найменших оборотах от у цьому напрямку, — і він показав рукою в стіну тумана. — Тут затока милі на три, та й ширина біля милі. Робіть повороти ширше, щоб не поплутати лісочки. От так і ходите уздовж його. Намагайтеся триматися середини, там є глибокі розпадини, у вони^-те й коштує форель. Раніше години дня не вертайтеся

Імовірно, смуга тумана в берегів трималася подольше, тому що човен швидко вискочив на відкриту воду, і переді мною розгорнулася сувора картина

Озеро, а вірніше його затока, з однієї сторони тіснили високі пагорби, що поростили лісом. Вони прямо впиралися у воду, їхні круті схили суцільно заросли ялинником, і не було видно жодного хоч небагато рівного місця. А з іншої сторони піднімалися колосальні кам'яні обриви — скелі, на верхівках яких видні були знизу вес ті ж зубчасті їли

 
« Пред.   След. »

Украинская Баннерная Сеть
be number one
html counterсчетчик посетителей сайта