| Політика російських царів на Україні в першій третині XVIII століття |
|
|
|
|
Новий московський уряд пануючи Петра відновило війну з Туреччиною й Кримом в 1695 р., і в продовження чотирьох років козацьке військо рік у рік повинне було ходити в походи по вказівках пануючи те на турецькі міста, те проти татар, а Україна одночасно сильно страждала й від татарських нападів через цю війну. Але, як виявилося потім, це ще було не саме гірше. Потім пішло гірше. Закінчивши війну з Туреччиною, цар Петро приєднався до війни Польщі зі шведами, щоб відкрити Москві дорогу до Балтійського моря. І знову, починаючи з 1700 р., козацьке військо рік у рік повинне було вживати на свій рахунок, без усякої винагороди, далекі походи на північ, де безліч козаків гинуло від незвичного клімату, важкої служби, а хто уцелел, вертався пеш і гол; до того ж доводилося виносити всякі знущання й катування з боку московських офіцерів, распоряжавшихся козаками - їх лаяли, били, калічили, робили з ними що хотіли. Крім військової служби, козаків постійно вживали для різних важких робіт при будівлі фортець; в 1706-07 роках величезна кількість їх ужита було для робіт при будівлі нової міцності в Києві, на Печерську, тому що цар побоювався походу шведів на Україну. Козаки повинні були працювати взимку й улітку, під доглядом московських доглядачів, що зверталися з ними надзвичайно грубо й жорстоко. Крім того, через Україну постійно пересувалися московські полки й команди, що надзвичайно обтяжували населення, що забирали всякі припаси, що обходилися грубо не тільки із простим народом, але й зі старшиною. З усіх боків піднімалися «плач і стогін» козацтва й усього народу, і навіть найбільш покірному московському пануванню люди почали заявляти, що так довше тривати не може. Два полковники, миргородський Апостол і прилуцкий Горленко, як більше значні й більше мали сміливості в зносинах з Мазепою, говорили йому: «Очі всіх на тя уповають, і не дай Боже тобі смерті, залишимося в такій неволі, що нас і кури загребуть». А Горленко підтвердив це: «Як ми завжди молимося Богу за душу Хмельницького, так ми й діти наші з роду в рід будемо душу й кістки твої проклинати, якщо нас у своє гетьманство залишиш у такім рабстві». Безсумнівно, все це було важко почувати самому Мазепі, а крім того, виникали в нього різні тривожні побоювання. Дотепер він опирався на московську допомогу; але наприкінці 1705 р. положення Москви у шведській війні початок сильно погіршуватися. Шведський король, безумно сміливий і заповзятливий Карл XII, за цей час покінчив з іншими учасниками війни, королями датським і польським. Розгромивши партію короля Августа в Польщі, він домігся обрання свого ставленика, а Августа примусив в 1706 р. відректися від польської корони, і так Петро залишився один проти цього страшного супротивника, що придбав славу непереможного воїна. Потрібно було очікувати шведів і на Україні, а на Москву надія була невелика. Коли Мазепа завів з Петром мова про загрозливу небезпеку з боку шведів, цар рішуче попередив його, щоб він не сподівався на його допомогу: він не може обіцяти йому московського війська, тому що воно потрібно йому самому. Із самотужки Мазепі нема чого було й думати про боротьбу з Карлом. Очевидно було, що якби шведи тільки ввійшли в покинуту Москвою Україну, там негайно піднялося б повстання: населення, роздратоване московськими утисками, напевно, приєдналося б до шведів, та й на старшину важко було покластися. Потрібно пам'ятати, що зі шведами зв'язано був спогад про колишні трактати в часи Хмельницького й Выговского, коли шведським протекторатом забезпечувалася воля й незалежність України. З ним зв'язувалися різні надії, і вони так і залишилися не розбитими й не зганьбленими, лише невиконаними, тому що шведи вийшли тоді з боротьби з Польщею. Тепер вони йшли на Україну, і старшина почувала, що на неї падає обов'язок довести до кінця справа, не доведене її предками - спробувати при шведській допомозі звільнити Україну від московської влади, так важко й безжалісно тяжіла в останні роки над нею. З іншого боку, Мазепа не раз мав випадок переконатися, що царська милість дуже неміцна. У неспокійній голові пануючи виникали всі нові й нові проекти, і серед них дуже часто з'являлися різні комбінації, касавшиеся України. Те він задумував скасувати козацьке військо й увести на Україні рекрутський набір. Те думав утворити з України князівство для якої-небудь потрібної людини, наприклад, для англійського герцога Мальборо, через який цар думав втягнути у свої плани Англію. Петро навіть уже випросив у німецького імператора титул імперського князя для Мазепи, щоб винагородити його за втрату гетьманства; виготовлена була вже для нього й грамота від імператора й герб. Знаючи ближче Петра, Мазепа розумів, що якщо йому дійсно зустрінеться яка-небудь вигідна комбінація з Україною, то він не пошкодує ні гетьманських заслуг, ні його випробуваної вірності. Не можна було покладатися на нього, потрібно було самому промишляти про себе. |
| « Пред. | След. » |
|---|
