Україна. Ліквідація гетьманства й знищення Запорізької Січі

Російський уряд скористався смертю гетьмана Апостола в 1734 р., щоб знову скасувати гетьманську владу. При першій звістці про його смерті опублікований був друкований указ, що пояснював, що для обрання «доброї й вірної людини для цієї знатної посади» потрібно ґрунтовне міркування, і поки відшукається така вірна людина, імператриця вводить правління, складене із шести осіб. Царський резидент князь Шаховской із двома товаришами-великоросами й генеральний обозний Лизогуб із двома товаришами-старшинами будуть із загальної ради вирішувати всі дела гетьманського керування, по «рішучих пунктах» Апостола. «А бути їм у засіданнях у рівності, а засідати по правій стороні великороссийским, а по лівої малороссийским». Зі своєї сторони імператриця обіцяє зберігати за українським народом його права й вільності по статтях Богдана Хмельницького. Все це, навіть вираженнями своїми, сильно нагадувало грамоту Петра I, і дійсно, згадування про статті Хмельницького й про тимчасовий характер керування, що вводить, писалися для виду, а в таємної інструкції князеві Шаховскому відверто пояснювалося, що про обрання гетьмана згадується тільки для того, щоб не викликати роздратування й смути, а насправді уряд зовсім не має наміру більше допускати обрання гетьманів. Україна знову була переведена у ведення Сенату, як звичайна імперська провінція, і її фактичним правителем повинен був бути первоприсутствующий нової колегії, князь Шаховской. Рівність членів, про яке згадувалося в указі, залишалося порожнім звуком через ті права, якими наділений був первоприсутствующий. Князеві Шаховскому поручалося секретно доглядати й стежити за українськими членами правління, і якби за ними виявилося що-небудь підозріле, то заарештувати й на їхнє місце за своїм розсудом призначати людей, розташованих до російського уряду, а взагалі у важливому випадку не обертати уваги ні на які інструкції, а надходити по своєму благоусмотрению. Таким чином, новий первоприсутствующий у дійсності був дійсним правителем України точно так само, як колишній президент петровской малороссийской колегії. Але уряду довелося ще раз розчаруватися у своїх правителях і взагалі у великоросах, призначуваних на українські посади. Вони самоуправничали, пригноблювали населення, не вважалися ні з якими законами, покладаючись на довіру уряду. Цим підривали вони в українського населення всяка довіра до керування й московських чиновників і в усі ті привабливі слова про справедливість і захист населення від зловживань, що розсипалися в московських указах про введення нових порядків. Тому Шаховскому доручено було затурбуватися також і тим, щоб членами нового правління й генерального суду призначалися з великоросів люди гідні, які могли б вселити українському народу довіра й розташування до російських порядків. По колишньому прикладі, рекомендувалося також пояснювати простому народу, що нові порядки вводяться для захисту населення від старшинських утисків, а на гетьманське керування звалювати всі безладдя й беззаконня, щоб населення не бажало поновлення гетьманства. Нарешті, для того, щоб обрусить вищі шари українського суспільства, Шаховскому рекомендувалося «секретно під рукою» відводити українську старшину від поляків і інших «закордонних жителів», а спонукувати їх «митецьким образом» до того, щоб українці ріднилися з великоросами. Такі інструкції одержували Шаховской і його спадкоємці; можна собі представити, як повинне було себе почувати українське суспільство під таким керуванням. Хоча царський уряд доручало при цьому звістці свою політику «секретно», «митецьким образом», але важко було розраховувати на яку-небудь делікатність у бироновские часи, коли не жалували й своїх, найбільш високопоставлених і заслужених людей, не говорячи вже про цієї подавленій і терроризованной української старшині. Сам уряд, коли доходило до справи, забувало про всяку делікатність. Київський митрополит Ванатович разом з ігуменами київських монастирів був усунутий від посади й засланий за те, що не отслужил молебню в царський день. По різним, зовсім безпідставних підозрах проти старшини поручалося обшукувати й забирати папери й листи найвидатніших і ні в чому не запідозрених старшин - у тому числі самого Лизогуба, найстаршого українського члена колегії. Можна собі представити, як звертався й Шаховской, і його спадкоємці з рядовим українським населенням! Шаховской уважав навіть, що уряд ще занадто церемониться зі старшиною, і радив зовсім усунути її від усякої участі в правлінні, призначивши просто одноособового намісника великороса, маючи на увазі, імовірно, свою поважну персону. Однак царський уряд не погоджувався на такий різкий образ дій і заспокоював свого занадто гарячого представника, що українські члени однаково в правлінні нічого не значать, а якби їх зовсім усунути від усякої участі, те це могло б український народ привести «у який сумнів». А як дотримувалися при цьому затверджені царським урядом права й привілею, може показати наступний приклад: київський міський магістрат захищав свої права від самоправності великороссийских влади, і от в 1737 р. тодішній правитель України (первоприсутствующий колегії) князь Барятинский, причепившись до якоїсь дрібниці, заарештував весь київський магістрат і разом з ними всі грамоти міста Києва, а уряду пояснив, що надійшов так для того, щоб магістрат не мав потім на що посилатися на доказ своїх прав і вільностей.

 

« Пред.		След. »