Город Буэнос-айрес засновували двічі, оскільки войовничі індіанці кечуа й гуарани сміли з особи землі перше іспанське поселення. Сорок чотири роки через, в 1580 році, Хуан де Гарай, розбивши волелюбні племена, удруге заснував місто Вилья Санта Марія де лос Буэнос Айрес.

Назва це випливало переводити як «Град прихильної святої Марії». З тих пор, однак же, залишився тільки «Буенос-Айрес» — «гарне повітря», тому що слово «айрес» значить і «повітря» і «відношення».

Аж до початку війни за незалежність Буенос-Айрес не грав значної ролі в житті іспанських колоній. Більше важливу роль грали такі промислові провінції, як Кордоба, Мендоса, Ля Риоха, Сальта.

В 1810 році Аргентина стала незалежної, і із цього часу почався опор столичного міста із провінцією. Антагонізм цей, міняючи форми й відтінки, дожив до наших днів. Він породив, крім усього іншого, специфічний, колоритний і суперечливий тип столичного жителя — портеньо.

Розповідь про Буенос-Айрес без розповіді про портеньо перетворився б у просте перерахування будинків і вулиць

Саме слово «портеньо» походить від слова «порт». Але вже із середини минулого століття портеньос називаються жителі центральної частини міста, оскільки в пригородах-аррабалях проживала біднота, що у рахунок городян не приймалася. І саме позначення віддавна носило соціальний характер

Бій за право називатися портеньо почалося з порту. Докери задалися питанням: чому на центральних респектабельних вулицях Буенос-Айреса робочий хлопець не сміє навіть здатися? Докери адже спілкувалися з іноземними моряками й від них дізнавалися багато дивні для себе речі. І робочі хлопці переступили заборонну рису з ножом-факоном за поясом і гітарою в руці. Гімном їм служило танго, пісня робочого передмістя, немудра, як саме життя, і така ж правдива

У танго співалося про робочі квартали Барракас; про сухотних дівчин-робітниць, що переступили грань розпачу. Влада що претримають віддавали танго анафемі, таврували за аморальність. А пісня робочих кварталів пробивалася усе далі, переборюючи лютий опір сеньйорів з богатых родин

Самі запеклі сутички відбувалися на вулиці Корриентес, однієї із центральних артерій міста, на якій до світанку не гаснуть вогні кафе, барів, кіно, розважальних закладів. Саме на цій вулиці звання «портеньо» було вирвано в буржуа, яким відтепер було привласнено презирливе найменування «фифи».

З тих пор слово «портеньо» перестало бути привілеєм заможних людей. Портеньо може бути хто завгодно, навіть іноземець (тільки не «фифи»!), якщо в нього є для цього необхідні якості. Ознак, по яких портеньо відрізняється від інших жителів міста Буенос-Айреса, безліч. Головні з Них — почуття товариства, розпачлива сміливість, сентиментальність і безмежна любов до свого міста

Можу завірити вас — праві портеньос: людинаа, що довгі роки прожила в Буенос-Айресі, ніколи не забуде це місто

Де серце міста?

Офіційне серце міста Буенос-Айреса перебуває на Пласа де Майо, у будинку собору, де спочиває порох генерала Мартін^-Мартіна-сан^-мартіна. Але цю версію знає не кожний рядовий житель столиці

Багато хто вважають, що серце столиці перебуває на перехресті проспектів Діагональ Норте й 9 липня, де зведений обеліск на честь сторіччя незалежності Аргентини. Є прихильники думки, що серцем міста варто вважати Пласа дель Конгресо, звідки беруть свій початок всі автостради країни. Кожний по-своєму прав — портеньо адже вважає найкращим місцем у місті той район, у якому він живе, будь те патріархальний Сан-Тельмо, робітник Барракас або обкутаний димом Паренню Патрисиос.

Але місце, воістину священне для кожного портеньо, — це вулиця Корриентес. Її, очевидно, і варто вважати серцем міста, якщо дивитися на столицю Аргентини не з історичної або географічної точок зору, а з позиції щиросердечної прихильності мешканця Буенос-Айреса

На вулиці Корриентес портеньо закріпився у своєму новому вигляді. Тут уперше з естради пролунало танго. На вулиці Корриентес співав Карлос Гардель.

Не багатьом артистам дано завоювати любов народу й після смерті десятиліттями залишатися символом скромності й доброти. Карлос Гардель співав про бідняків і для бідняків. Мовою танго він виражав протест проти гноблення й соціальної несправедливості

Карлос Гардель — «ель морочо дель Абасто» («смаглявий хлопець із ринку Абасто») — не був аргентинцем. Він народився в Уругваю, в, що прийшла в занепад родині французьких інтелігентів. Але він був портеньо до мозку костей. Про нього ходять легенди. Закінчивши виступ у дорогому кабаре, вхід у яке не кожному по кишені, співак у супроводі своїх гітаристів повторював всю про» граму в якому-небудь дешевому кафі на вулиці Корриентес. Безкоштовно.

Роки тріумфу Карлоса Гарделя збіглися з лихоліттям кризи 1929-1930 років. Біднякам доводилося туго, і були випадки, коли співак роздавав значну частину зароблених грошей безробітним. Гардель загинув в авіаційній катастрофі в 1935 році, тільки-но йому минуло сорок років. Його похорони Буенос-Айрес пам'ятає й донині. У місті практично зупинився транспорт; на вулиці Корриентес, заповнивши її на всім шестикилометровом протязі, сотні тисяч портеньос проводжали в останню путь улюбленого співака. Вулиця перетворилася в ріку квітів. Квіти несли люди, квіти сипалися із всіх балконів, у квітах потопала труна. Так не ховали жодного президента