Перший літній місяць на Кольськім півострові – дивний час, коли сонце не ховається за обрій навіть уночі, а оживаюча від довгої зими природа поспішає обзавестися бурхливою зеленню, щоб встигнути пронести своє чарівні пахощі через коротке північне літо. Це час помори вибрали для своїх традиційних свят і забав

Жителі південного узбережжя Кольського півострова запрошують гостей з всієї Скандинавії померяться з ними в силі й спритності

Перший літній місяць на Кольськім півострові – дивний час, сонце не сідає за обрій навіть уночі, а оживаюча від довгої зими природа поспішає обзавестися бурхливою зеленню, щоб встигнути пронести свої чарівні пахощі через коротке північне літо. Величні гори, кришталеві ріки й озера, дрімучі незаймані ліси й бурхливі моря усмоктують у себе швидкоплинне життя літа, а скелі, камені, болота й тундри одягаються мереживом лишайників і мохів. І тому не випадково саме ця пора року бути обрано для свят і забав корінних жителів півночі.

Свої змагання помори проводять на традиційних човнах, які називають карбасами. Фото автора

Найбільшу популярність в останні кілька років серед населення мурманської області придбала поморська гребна регата, що залучає в північні краї туристів не тільки з російських мегаполісів, але з найближчої Скандинавії. Туристи прагнуть сюди головним чином для того, щоб доторкнутися до багатства бурхливих рік, а також культурі й звичаям поморів. Цього року регата проходила вже в дев'ятий раз у селищі Умба, заснованому на березі двох глибоких заток Білого моря. Ганятися в регаті можуть всі бажаючі, але є одне обмеження – змагання проходять тільки на місцевих біломорських судах, називаних карбасами. Місце, де традиційно проходить регата, називається Мала Пярь-губа.

Ми відправилися в Умбу раннім досить хмурим ранком разом з уболівальниками й тими, хто виявив бажання спробувати свої сили в регаті. Наш шлях лежав майже через весь Кольський півострів від Баренцева до Білого моря. До полудня ми таки добралися до місця призначення, і отут на радість нам крізь темні хмари пробилися яскраві промені ласкавого сонця. До речі сказати, деякі шанувальники регати приїхали в Умбу на велосипедах, переборовши відстань в 240 кілометрів. Для цього їм треба було два дні, у шляху їм довелося зупинятися на нічліг влесу.

Більшість будинків в Умбе дерев'яні. Їх побудували ще в позаминулому столітті. Фото автора

Селище Умба вражає своєю майже недоторканою старовиною. Таке враження, що ветхі дерев'яні будинки збереглися тут із середніх століть, із часів освоєння цих країв поселенцями з Великого Новгорода.  Традиційні будинки поморів відрізняються своєю стрункістю – високі, просторі, з вікнами, обов'язково  вихідними на море.

Церемонія відкриття свята почалася з вітання учасників і підняття прапора, після чого народ ринувся до берега займати місця вболівальників і напутствовать свої команди. Своїми коріннями регата йде у вікові поморські традиції. Щороку напередодні рибальського сезону кращі рибалки збиралися на березі й плили наперегони до гарних тоневых ділянок. Хто першим досягав тони, тому вона й діставалася. Примітно, що човни зшиті місцевими вмільцями з дерева за всіма правилами дідівської науки. Вони надійні й моторні. Питання тільки в тім, хто як уміє ними управляти, адже для цього потрібна чимала сила й спритність. Сучасна регата проходить по трохи іншій схемі. Першими стартують учасники на карбасах і подъездках. Далі проходить жіноча гонка, потім – естафета. З кожним роком ці старти залучають усе більше учасників, у тому числі й новачків.

Незважаючи на величезну акваторію затоки, де проходили змагання, карбаси, на яких плили жіночі команди, якось ненавмисно раптом урізалися друг у друга. У підсумку однієї з команд довелося зійти з дистанції й покинути гонку. Однак враження свята в команди із цією втратою не згасли. А тим часом, як би не намагалися, учасники з різних міст Мурманської області обігнати на своїх карбасах жителів Умбы, як і на всіх попередніх регатах зробити їм цього так і не вдалося. Скільки б силачів не сідали за весла карбаса, от тільки сухорляві, але моторні й спритні помори, на змаганнях завжди приходять першими й залишаються непереможними!

И це не дивно,  адже помор – це «той, що живе біля моря», тобто житель прибережної смуги. Переселившись сюди, вони стали змішуватися з місцевими корінними жителями – карелами, саамами й ненцами. Землі Помор'я виявилися менш родючими, чим землі північних російських князівств, тому й землеробство мало тут менше значення. Не було тут і кріпосного права. На берегах Білого моря російська землеробська культура була перетворена врыболовно-промысловую.

Головним годувальником поморів було море. Вони вели тріскові промисли на Мурмане, били морського звіра, ловили сьомгу й оселедець у Білому морі. У місцях промислу ставилися сезонні поселення – тони, стани, хати, назвами, яких пестрит карта узбережжя. Промислові експедиції на Нову Землю й Шпицберген, що росіяни називали Грумантом, також не були чимсь незвичайним. Багато поморів були капітанами й займалися торгівлею. Деякі ставили справу на широку ногу й володіли декількома судами. Помори жили більшими родинами й поєднувалися в сільські громади.