|
Франція в X в. Людовик Заморський і Гуго Великий |
|
|
|
|
Доля останніх нащадків Карла Великого істотно відрізняється від долі останніх Меровингов. Приймачі Хлодвига, що зберігали свою могутність до смерті Дагоберта (січень 639 р.), потерпіли повна поразка в битві під Тертри (687 р.); з тієї пори вони не робили більше ніякого опору, повільно вгасаючи в ледарстві й неробство, і їхня агонія тривала дві третини століття, аж до 752 р. Нащадки ж Карла Великого, навпроти, ніколи не упокорювалися із втратою влади. Вони боролися до останнього подиху із приголомшливою енергією й активністю; але властиві їм розум і відвага тільки збільшували їхнє тяжке становище; ще недавно всесильні, принаймні зовні, незабаром вони піддалися плівку й гонінням і були приречені тягнути існування, повне вбогості й принижень. Падіння Меровингов почалося із середини VII в. Доля обійшлася з Каролингами зовсім інакше. Здається, що вони зовсім не мали нічого загального з такими незначностями як Теодорих III або Хильдеберта II; скоріше їхній вплив було настільки ж міцним, як і вплив їхніх предків, але вони самі обманювалися щодо розмаху й реального змісту своєї влади.
Насправді, виганя неодноразово й зачаровують потомки, Що, Карла Великого ще довго могли розраховувати, якщо не на прихильність, те, принаймні, на повагу своїх підданих. Правління синів Роберта Сильного й Ричарда Бургундського, Эда (886-898) і Рауля (923-936), не було настільки овіяне славою, щоб затьмарити престиж Карла Великого. Тому нащадки великого імператора ще двічі призивалися на престол. Усього було дві реставрації Каролингов, одна - Карла III (28 січня 893), інша - Людовика IV (20 червня 936). Втім, їхні царювання виявилися дуже бурхливими. Відомо, як закінчив Карл III. Людовик IV був так само нещасний, як і його батько. Призиваючи його, Гуго Великий, без сумнівів, піддався деякому почуттю вірності, але він також мав намір компенсувати своя відмова від корони, поставивши молодого короля під свою опіку, вимагаючи з нього всілякі милості й використовуючи у власних інтересах авторитет королівського імені; одним словом, він бажав відігравати роль майордома. Людовик Заморський був ще дуже молодий (йому не здійснилося й шістнадцяти), коли його призвали у Францію, але вже дуже швидко показав герцогові Франції, що не має нічого загального з ледачими королями». Стурбований Гуго вступив у союз із Гербертом II, графом Вермандуа, і Вільгельмом Нормандським, спрямованим проти Людовика IV; одночасно він зблизився з Оттоном I, королем Німеччини, женившись на його сестрі Гатуиде. Здавалося б, маючи настільки могутніх союзників, йому легко буде роздавити молодого короля; однак той боровся з надзвичайною завзятістю, підтримана, головним чином, півднем Франції, а потім, після марної спроби заволодіти Лотарингією (939 р.) і Оттоном, з яким він примирився, взявши в дружин його сестру Гербергу. Мир, укладений між двома королями наприкінці 942 р. був почесним для Людовика Заморського. Вплив і влада Людовика ще більше зміцнилися завдяки двом подіям, що відбулися на початку наступного року. Один з його небезпечних супротивників, Герберт II, умер; а Вільгельм Нормандський був по-зрадницькому вбитий у Пикиньи, під час зустрічі зі своїм ворогом Арнульфом Великим, графом Фландрії. Опіка над його молодим сином Ричардом і керування герцогством перейшли до короля.
Спочатку удача супроводжувала Людовику IV. Він зайняв Руан і придушив заколот норманнских язичників Сетрика й Турмода; потім король відправив у Лан молодого Ричарда, щоб виховати його при своєму дворі. Але незабаром усе змінилося. Чи справедливо ні, але Людовика Заморського стали підозрювати в грубому обігу з дитиною й у жагучому прагненні заволодіти Нормандією. Норманн Осмунд, вихователь Ричарда, тайкома викрав його з Лана й за допомогою датчанина Бернарда спровокував хвилювання в Нормандії (944). Вони навіть залучили собі рятуйте! норманнского вождя по імені Гарольд. Гарольд призначив Людовику Заморському побачення в устя Дів (13 липня 945): але те була пастка. Герлуин, граф Монтрейский, один із самих вірних васалів Людовика, був убитий там із сімнадцятьма іншими васалами, королеві ж на превелику силу вдалося бігти й зникнути в Руане. Але від цього він нічого не виграв, оскільки жителі міста видали короля ворогам. Людовика осягла та ж доля, що і його батька двадцять два роки тому. Але Карл Простуватий, потрапивши в полон, не одержав допомоги. Навпроти, Людовик многим був зобов'язаний активним діям своєї дружини Герберги, що прийняла долю чоловіка близько до серця, і участі короля Німеччини, англосаксонського короля Эдмунда, а також герцога Франції. В останнього, щоправда, був свій інтерес; під час війни в Нормандії він не припиняв переходити з королівського табору на сторону Ричарда й навпаки. Тепер же герцог, виходячи зі своїх інтересів, вигадав зручний момент, щоб взяти на себе таку ж роль при Людовике Заморському, яку Герберт де Вермандуа грав при Карлові Простуватому. Він домігся в норманнов, щоб вони відпустили короля на волю за умови, що той віддасть їм як заручників свого другого сина і єпископа Суассона, Гі Анжуйского. Але ледь нещасний Людовик IV, вирвався з рук норманнов, як виявився у владі Гуго Великого. Насправді Гуго, замість того щоб повернути королеві волю, заточив його в темницю, доручивши охорону Людовика IV своєму васалові Тибо, графові Шартра. Біля року Людовик Заморський перебував під вартою. Гуго погодився його відпустити тільки в обмін на місто Лан, столицю королівства, останню міцність, що залишалася в Каролингского короля. Ледь вирвавшись із полону (1 липня 946), Людовик кинувся просити помсти у свого шурина Оттона I. Об'єднавшись із Конрадом, королем Провансу, вони були повні рішучості роздавити непокірливих. Три королі, до яких приєднався Арнульф Фландрский, вторглись у Францію із тридцятьма тисячами чоловік, величезною армією для того часу, і протягом декількох місяців (листопад^-листопад-серпень-листопад 946) розоряли володіння Гуго Великого й Ричарда Нормандського. Вони взяли Реймс, але зазнали невдачі під стінами Лана й Руяна.
|
|
|
