«Коморські острова — чотири красуні. У кожної прекрасна фігура, чудесні очі, але всі вони не схожі один на одного», — починається цими словами, що звучать немов східна казка, путівник по Коморам.

Острова ці, смарагдовим мостом перекинувшиеся між Африкою й Мадагаскаром через Мозамбіцьку протоку, дійсно гарні Гранд-Комор, увінчаний гігантським кратером вогнедишного вулкана Картала. Зелений Анжуан, покритий заростями жасмину, иланг-иланга, мускату... Майотта, де вузькі вулички сіл і древні пушки на набережних зберігають пам'ять про романтичне середньовіччя... І нарешті, крихітний Мохели, що увібрав у себе колорит Африки й Азії... Порівняння із красунями, втім, насторожує багатьох чоловіків на Коморах, у поданні яких чи ледве не  всі труднощі історії їхніх островів пов'язані з жінками. Справа в тому, що тутешньою політикою часто заправляли під час воно жінки

Так, на думку коморцев, було на Анжуане, де королева ще в XVII столітті запрошувала для боротьби із сусідніми султанами французьких моряків, а в XIX столітті, памятуя про цю допомогу, її нащадки визнали протекторат Франції. Так було на острові Мохели, де принцеса вийшла заміж за французького офіцера й визнала, ставши королевою в 1886 році, сюзеренітет його країни над своєю батьківщиною

Але, говорять коморцы, особливо це стало помітно в наші дні. Візьміть, приміром, Майотту і її сепаратистів. Навіть не сепаратистів, а сепаратисток

Махорэ Майотты

Майотта запам'яталася мені своїм мальгашским колоритом, що різко контрастував з мусульманським виглядом інших островів, де переважають метиси арабів і африканців. На Майотте живуть нащадки мальгашского племені сакалава, що прийняли самоназву махорэ. Тут же панує римсько-католицька церква

В 1841 році капітан французького корабля «Превуаян» запропонував султанові Майотты поступитися йому острів за 5000 франків. Той погодився. Майотта перетворилася в першу й довгий час найважливішу французьку базу в берегів Східної Африки. Довгий час на Майотте, а вірніше на розташованому в 800 метрах від її скелястому острівці Паманзи, перебувала столиця всього протекторату — Дзаудзи. Тут квартирували французькі моряки й солдати, що брали участь у колоніальних війнах в Африці й на Мадагаскарі

А оскільки й ті й інші перебували усе більше поза островом, то в служіння в їх удома, де залишалися лише дружини й діти, брали, як правило, женщин-махорэ. І вплив французів поширювалося в першу чергу серед цих жінок. Потім на Майотту з Реюньона прибутку півтора десятка черниць. Вони створили монастир і повели настання на мусульманські звичаї. Іслам не дозволяв жінці переступати поріг мечеті й відстороняв неї від участі в суспільному житті, а в собор священик її запрошував. Це підвищило престиж церкви в очах жінок і зробило їх ревними католичками

Перший час чоловіка нарікали. Їхнє невдоволення підсилилося особливо після того, як церква взяла під свій захист пережиток матріархату «магнахуале» — щось подібне до інституту нероздільної колективної власності на землю, про яку вирішують на Коморах жінки. На інших островах, де восторжествував коран, чоловіки успішно впоралися із цим анахронізмом. Але на Майотте, де виверткий падре вів з далеким прицілом битву за розуми парафіянок, цього зробити не вдалося. Магнахуале ставало усе більше серйозним гальмом землеробства, оскільки чоловіка, хоча й господарювали, не могли розпоряджатися землею. Товарні культури, які завойовували усе більше й більше площ на Гранд-Коморе, Анжуане й Мохели, не впроваджувалися на Майотте, оскільки жінки оголосили їх «фади» — заборонними. Так Майопа перетворилася в саму бідну із чотирьох коморських красунь. Тепер два рази в тиждень на злітно-посадочній смузі Майотты приземляється старий літак ДС-4, і все жінки під керівництвом черниць направляються до нього. На літаку доставляють рис і овочі для населення

В 1961 році, коли французькі влади вирішили перенести свою столицю з розташованого на відшибі Паманзи в центр архіпелагу, на його найбільший острів Гранд-Комор, чоловіка Майотты на час воспряли духом. Вони сподівалися, що слідом за колоніальними чиновниками, військовими і їхніми дружинами з острова виїде й падре зі своїми черницями. З похилих мінаретів уже почали кричати муедзини, і подекуди селяни, незважаючи на вимоги магнахуйле, узялися за оранку землі

Однак падре й не думав їхати з Майотты. На своїх недільних проповідях він вселяв парафіянкам думка про те, що якщо вони не згуртуються навколо вівтаря, те грандкоморцы знову змусять їх носити чорні покривала — буй^-буї-буї-буї, скасують жіночу власність і позбавлять всіх інших прав і привілеїв

И остров'янки згуртувалися. На крихітної Майотте з'явилася своя партія — «Рух народу тжахорэ». Керує нею, щоправда, чоловік із французьким прізвищем — Марсель Анри, виходець із Реюньона, що був французький радник по економічних і соціальних питаннях, тісно пов'язаний з великими європейськими плантаторами й землевласниками острова. Але всім відомо, що всіма справами в партії вершить дама — г-жа Мересс, що вірує католичка й франкофилка. Вона заявляє, що Майотта не має нічого загального з Коморами, і вимагає зміцнення «традиційних зв'язків із Францією, скріплених договором від 1841 року».

Коли в 1968 році між Парижем і Морони була досягнута домовленість про надання Коморам внутрішнього самоврядування, «батальйони жінок, що виступали проти цього нововведення, збройних ціпками, прийшли в зіткнення зі службою охорони порядку», — повідомляла газета «Фігаро». В 1974 році, опираючись на дамське військо, Марсель Анри й мадам Мересс схилили у свою користь чашу ваг на референдумі про незалежність Комор. На трьох інших островах архіпелагу дев'яносто п'ять відсотків жителів висловилися за незалежність, а на Майотте більше половини — проти. Напередодні виборів у всіх соборах острова була проведена позачергова меса. Парафіянки голосували так, як їм радив падре...