Франція в X в. Неповноліття Лотаря

Смерть Гуго Великого стала подією надзвичайної важливості для Каролингов, оскільки через цього життя династії протривала більш ніж на тридцять років, а хід царювання Лотаря повністю змінився. Немає ніяких сумнівів, якби Гуго Великий залишився живий, то захотів би впливати на Лотаря. А якщо припустити, що пізніше Лотарь побажав би позбутися від впливу герцога, то він неминуче зштовхнувся б з тими ж перешкодами, що й Людовик Заморський. У такому випадку його правлінню призначено було б стати лише смутною подобою правління батька. Політична спадщина й авторитет Гуго Великого не могли відразу дістатися його синам: Гуго на прізвисько Капет, Оттону й Эду-Генриху. Вони були ще неповнолітніми, коли вмер їхній батько, і пройшли багато років, перш ніж старший смог успадкувати батьківську владу. Принаймні, територіальна могутність Робертинов у Франції залишалося недоторканим. Лотарь був занадто молодий, і його королівська влада не настільки зміцніла, щоб наважитися відкрито завдати удару по Робертинам. До того ж, Брюнон доводився дядьків як Гуго Капету й Оттону, так Лотарю й Карлові й не міг обділити одних заради вигоди інших. Крім того, Робертины перебували під опікою Ричарда Нормандського, котрому, умираючи, доручив їхній батько. Однак було ясно, що авторитет і слава Робертинов за час їхнього неповноліття неминуче ослабнуть. Із цього часу вплив Брюнона початок рости й став набагато більше вагомим, чим при житті Гуго. Завдяки дружнім відносинам двох сестер, Герберги й Гатуиды, союз Каролингов і Робертинов тривав ще якийсь час під егідою їхнього брата, архієпископа Кельна й, як наслідок, короля Німеччини. Таким чином, областю між Рейном і Луарою протягом декількох років правил своєрідна сімейна рада, де Каролинги, Робертины й Оттоны були зв'язані відносинами тісного споріднення. Протягом дев'яти років (956-965) Брюнон залишався майже таким же регентом Франції, як і герцогом, або, швидше за все, віце-королем Лотарингії. Його втручання на користь Герберги стало явним негайно після кончини Гуго Великого. Незадовго до смерті Гуго Реньє, граф Эно, захопив у Юрсиона, васала Реймской церкви, міцність, розташовану на ріці Шер; крім того, він заволодів частиною володінь Герберги в Эно. Ці землі були овдовілою часткою, подаровані королеві її першим чоловіком Жильбером, графом Эно й герцогом Лотарингским. Однак у його племінника, Реньє Довга Шия, не стало сил терпіти дочекатися смерті своєї тітки; але тут його осягла невдача. Лотарь, мабуть, на вимогу своєї матері осадив міцність на Шере, захопив її й спалив; більше того, Раулю, батькові історика Рихера, удалося проникнути в Монс, столицю Эно, і захопити в полон дружину Реньє й двох його синів. Брюнон, що одержав перевагу завдяки перемогам свого племінника й захопленню важливих бранців, смог нав'язати Реньє зустріч із Гербергой ( щовідбулася відразу після смерті Гуго Великого). Він погодився повернути Реньє його дітей і полонених в обмін на захоплену в королеви власність (літо 956). У той же час відбулися двоє зборів, одне на початку року в Ингельхейме, інше після Великодня в Кельні, де Оттон I прийняв клятву вірності й дарунки від лотарингцев. Брюнон сподівався, використовуючи примирення між своєю сестрою й Реньє, швидко втихомирити Лотарингію, країну, що поступово підпадала під німецький вплив; приміром, посада Роберта, архієпископа Трирского, успадкував Генріх, родич короля Оттона, а місце Фульберта, єпископа Каморі, - Беренгарий, «зарейнський клірик». Наприкінці 956 р. він був присвячений у єпископський сан у Реймсі архієпископом Артольдом. На початку 957 р. Лотарь повернувся у Верхню Бургундію. Подальші події продемонстрували, що король поки не погодився даровать своєму двоюрідному братові Оттону інвеституру цього герцогства. Лотарь, без сумніву, шукав можливість привласнити цю область або, щонайменше, роздобути деякі її міста. Метою його подорожі було також придушення заколоту Роберта, графа Труа. Відомо, що Жильбер, герцог Бургундський, перед смертю видав старшу дочку Леудегарду заміж за Оттона, молодшого сина Гуго Великого, котрий як придане одержав графства Бон і Оксерр. Друга дочка Жильбера, Аделаїда, вийшла заміж у цей же час за Ламберта, сина Роберта віконта Діжона, якому дісталося графство Шалон на Соні. Але, зважаючи на все, Верра, третя дочка Жильбера, дружина Роберта де Вермандуа графа Труа, нічого не одержала з батьківської спадщини; що й пояснювало заколот її чоловіка. Без сумніву, Роберт розраховував відшкодувати собі відсутність приданого за рахунок своїх свояків. Імовірно, щоб надати їм допомогу, Лотарь і організував свій похід у Бургундію. Роберт був змушений підкоритися й здатися на милість короля. Відразу ж після цих подій Лотарь був терміново викликаний на північ Франції у зв'язку зі звад між Балдуином, сином Арнульфа Фландрского, і Пиці, сином Герлуина Монтрейского, що почався через Амьенского замок (castrum), і новим заколотом лотарингцев під предводительством Реньє, що повстали проти Брюнона, дядька короля. Бунт швидко придушили: Лотарь разом з матір'ю й тіткою Гатуидой з'єднав свої сили з військами Брюнона в Камбрези. Бачачи наближення французької й лотарингской армій, Реньє не наважився захищатися. Він відправився до Брюнону в Сен-Сов де Валансьенн; Брюнон же під приводом, що Реньє відмовився дати заручників, вирішив позбавити Лотарингію від цієї небезпечної й неспокійної особистості. Він відвіз його із собою в Кельн і видав Оттону I. За наказом імператора Реньє Довга Шия був висланий до богемским слов'ян, де він незабаром помер. Двоє його синів, Реньє й Ламберт, одержали виховання при французькому дворі, а керування Эно Оттон I передав своєму вірному лицареві по імені Рихер.

 

« Пред.		След. »