| Франція в X в. Ворожнеча з Німеччиною |
|
|
|
|
Протягом 974 року Лотарь підтримував дружні відносини з Реймской церквою й Робертинами. 26 травня, перебуваючи з королевою Еммою й численною свитою зі знаті і єпископів у Компьене, король прийняв Адальберона, що попросив у нього імунітету для нових володінь монастиря Сен-тьер-ри де Реймс, де він тільки що провів реформу. Лотарь дав згоду. Робертины відправилися в Компьень, де встигли застати Лотаря й одержали в нього дві грамоти. Гуго Капет домігся від короля підтвердження передачі в дарунок ченцям із Сен-Рикье, абатом яких був, сіл, залежних від монастирського манса. Генріх Бургундський одержав у короля грамоту на користь Сен-Коломб де Сане. Те, що в королівській грамоті Гуго Капет названий «герцог, вірний нам у всім», а Генріх - «шанований герцог Бургундії», свідчить, що Каролинги й Робертины перебували на той момент у прекрасних відносинах. Ричард, абат монастиря Сен-бенуа-сюр-луар, превстиг у своїх проханнях до Лотарю набагато більше, ніж у попередні роки: він одержав поновлення грамоти на імунітет, подарованої його абатству Людовиком Благочестивим. Лотарь завжди перебував у добрих відносинах з Анжуйским будинком. Зі смертю Готскалька в 975 році він віддав єпископство Пуи-ан-Велай Гі, абатові Кормери й Сен-Обен, братові Жоффруа Сірого Плаща. Гі був уведений у своє єпископське місто своєю сестрою Аделаїдою, удовою Этьена, графа Жеводанского, що скончались в 961 році, і її синами Понсом і Бертраном. Як і всі єпископи тієї епохи, новий прелат почав боротьбу із сеньйорами-розбійниками, що займалися грабежом володінь їхніх церков. Для припинення безладь, він прибігав не тільки до допомоги своїх племінників, він також створив союз лицарів і селян, що було одним з перших проявів «Божого миру». Завдяки відносному спокою, що встановилося в Лотарингії, Реймсский архієпископ зміг відправитися в 975 році в Гент і освятити там церква абатства Сен-Пьер. Але з 976 року воєнні дії знову відновили. Утікши у Францію, Реньє й Ламберт знайшли притулок при дворі Лотаря й графів Вермандуа. Там вони зустріли Іоанна, «майордома» Камбре, що підняв бунт проти єпископа Тедона. Брати утягнули його й лицаря по імені Эммон з Лонгии (?), васала Гуго Капета, у свої справи. Також вони знайшли ще одного несподіваного союзника в особі Карла, рідного брата короля. Йому тоді було біля двадцяти трьох років, і доти він вів спокійне й безтурботне життя біля матері й брата, що як і раніше відмовлялося поступитися братові частина батьківської спадщини. Подібне ледарство сильно обтяжувало Карла, і можливо, що, беручи участь у поході синів Реньє Довга Шия, він керувався амбіційними планами, сподіваючись добути собі князівство. Карл недавно женився на дочці Герберта де Труа. Оскільки до Карла приєднався Эд (Otto), син Альберта де Вермандуа й Герберги, сестри Лотаря, можна припустити, що похід на Эно був затіяний не одними Реньє й Ламбертом, але й будинком графів Вермандуа. Навесні 976 року союзники пішли війною на графів Арнульфа й Годфрида, що вкрилися в столиці, у самім укріпленому місці Эно, Монсе. І ті, незважаючи на те що перебували на положенні обложених, зробили вилазку: у святе середовище, 19 квітня 976 року, до полудня зав'язалося люта битва. З боку французів були вбиті Эммон і Хетдон, васал Карла, і безліч їхніх соратників; а з боку лотарингцев, ударом списа в ногу був убитий Годфрид, якого підібрали його люди після заходу сонця. І хоча він і вижив, все життя його мучили наслідки цього поранення. Коли Арнульф побачив стільки загиблих лотарингцев, те звернувся в безоглядну втечу й зупинився тільки відчувши себе в безпеці у своїх володіннях. Скориставшись перемогою, Эд відняв в Арнульфа Гуи-ан-Аруэз, зміцнився в ньому й уже відтіля загрожував Камбре. Це був другий реванш будинку Вермандуа в боротьбі з будинком Камбре; і цього разу в Лані через поразку останнього не розбудувалися. Лотарь просувався з армією на північ, досить імовірно, що в його наміри входило підтримати брата. Перебуваючи в Дуэ разом зі своєю дружиною Еммою, він, на її прохання, повернув монастирю Машен село Эн, що колись відняв у ченців Арнульф Старий. У той же час він загрожував Тедону, єпископові Камбре, саксонцеві по походженню, цілком відданому німецьким королям. |
| « Пред. | След. » |
|---|





