Франція в X в. Ворожнеча з Німеччиною

Раптова смерть, настигшая Оттона I у Мемлебенском монастирі 7 травня 973 р., дозволила многим зітхнути з полегшенням. З кончиною імператора ледь присмирнілі німецькі й лотарингские сеньйори знову прийнялися за свої бешкетування. Шквал хвилювань спочатку захлиснув Лотарингію. Реньє й Ламберт, сини Реньє Довгої Шиї, залишили французький двір, де вони перебували із часів полону й смерті їхнього батька й, можливо, зі схвалення або навіть співучасті Лотаря, напали на графів Гарнье й Рено, що управляли, з доручення Оттона I і Брюнона, графством Эно. Бій почався в Перонне, недалеко від Бинша, де Гарнье й Рено потерпіли поразку, самі погибнув у сутичці. Після цього Реньє й Ламберт захопили замок Буссуа, зміцнили його якнайкраще й уже відтіля робили набіги по всій області. яку вони безжалісно грабували й розоряли. Але відплата не змусила себе довго чекати, оскільки, довідавшись про розбійницькі дії братів, Оттон II негайно рушив на Эно. Імператор відсвяткував Різдво в Нимвегене. Потім на початку січня 974 р. у супроводі Тедона, недавно призначеного єпископом Камбре, він осадив лігвище братів Реньє. Йому вдалося захопити й зруйнувати замок Буссуа, але він зробив більшу помилку, усього лише відправивши Реньє й Ламберта в посилання. Справа в тому, що братам незабаром удалося втекти й укритися у Франції, куди вони призвали своїх прихильників, і через три роки відновили свої набіги. Тоді Оттон II доручив охорону Эно графові Годфриду, братові Адальберона Реймского, і графові Арнульфу (досить імовірно, що останній доводився сином Исааку, графові Камбре й Валансьена). Протягом 974 року Лотарь підтримував дружні відносини з Реймской церквою й Робертинами. 26 травня, перебуваючи з королевою Еммою й численною свитою зі знаті і єпископів у Компьене, король прийняв Адальберона, що попросив у нього імунітету для нових володінь монастиря Сен-тьер-ри де Реймс, де він тільки що провів реформу. Лотарь дав згоду. Робертины відправилися в Компьень, де встигли застати Лотаря й одержали в нього дві грамоти. Гуго Капет домігся від короля підтвердження передачі в дарунок ченцям із Сен-Рикье, абатом яких був, сіл, залежних від монастирського манса. Генріх Бургундський одержав у короля грамоту на користь Сен-Коломб де Сане. Те, що в королівській грамоті Гуго Капет названий «герцог, вірний нам у всім», а Генріх - «шанований герцог Бургундії», свідчить, що Каролинги й Робертины перебували на той момент у прекрасних відносинах. Ричард, абат монастиря Сен-бенуа-сюр-луар, превстиг у своїх проханнях до Лотарю набагато більше, ніж у попередні роки: він одержав поновлення грамоти на імунітет, подарованої його абатству Людовиком Благочестивим. Лотарь завжди перебував у добрих відносинах з Анжуйским будинком. Зі смертю Готскалька в 975 році він віддав єпископство Пуи-ан-Велай Гі, абатові Кормери й Сен-Обен, братові Жоффруа Сірого Плаща. Гі був уведений у своє єпископське місто своєю сестрою Аделаїдою, удовою Этьена, графа Жеводанского, що скончались в 961 році, і її синами Понсом і Бертраном. Як і всі єпископи тієї епохи, новий прелат почав боротьбу із сеньйорами-розбійниками, що займалися грабежом володінь їхніх церков. Для припинення безладь, він прибігав не тільки до допомоги своїх племінників, він також створив союз лицарів і селян, що було одним з перших проявів «Божого миру». Завдяки відносному спокою, що встановилося в Лотарингії, Реймсский архієпископ зміг відправитися в 975 році в Гент і освятити там церква абатства Сен-Пьер. Але з 976 року воєнні дії знову відновили. Утікши у Францію, Реньє й Ламберт знайшли притулок при дворі Лотаря й графів Вермандуа. Там вони зустріли Іоанна, «майордома» Камбре, що підняв бунт проти єпископа Тедона. Брати утягнули його й лицаря по імені Эммон з Лонгии (?), васала Гуго Капета, у свої справи. Також вони знайшли ще одного несподіваного союзника в особі Карла, рідного брата короля. Йому тоді було біля двадцяти трьох років, і доти він вів спокійне й безтурботне життя біля матері й брата, що як і раніше відмовлялося поступитися братові частина батьківської спадщини. Подібне ледарство сильно обтяжувало Карла, і можливо, що, беручи участь у поході синів Реньє Довга Шия, він керувався амбіційними планами, сподіваючись добути собі князівство. Карл недавно женився на дочці Герберта де Труа. Оскільки до Карла приєднався Эд (Otto), син Альберта де Вермандуа й Герберги, сестри Лотаря, можна припустити, що похід на Эно був затіяний не одними Реньє й Ламбертом, але й будинком графів Вермандуа. Навесні 976 року союзники пішли війною на графів Арнульфа й Годфрида, що вкрилися в столиці, у самім укріпленому місці Эно, Монсе. І ті, незважаючи на те що перебували на положенні обложених, зробили вилазку: у святе середовище, 19 квітня 976 року, до полудня зав'язалося люта битва. З боку французів були вбиті Эммон і Хетдон, васал Карла, і безліч їхніх соратників; а з боку лотарингцев, ударом списа в ногу був убитий Годфрид, якого підібрали його люди після заходу сонця. І хоча він і вижив, все життя його мучили наслідки цього поранення. Коли Арнульф побачив стільки загиблих лотарингцев, те звернувся в безоглядну втечу й зупинився тільки відчувши себе в безпеці у своїх володіннях. Скориставшись перемогою, Эд відняв в Арнульфа Гуи-ан-Аруэз, зміцнився в ньому й уже відтіля загрожував Камбре. Це був другий реванш будинку Вермандуа в боротьбі з будинком Камбре; і цього разу в Лані через поразку останнього не розбудувалися. Лотарь просувався з армією на північ, досить імовірно, що в його наміри входило підтримати брата. Перебуваючи в Дуэ разом зі своєю дружиною Еммою, він, на її прохання, повернув монастирю Машен село Эн, що колись відняв у ченців Арнульф Старий. У той же час він загрожував Тедону, єпископові Камбре, саксонцеві по походженню, цілком відданому німецьким королям.

 

« Пред.		След. »