| Від Оріноко до Ла-Плати |
|
|
|
|
По суті, «непрохідність» континенту вже не та, що, наприклад, у ті часи, коли конан-дойлевский професор Челленджер шукав «Загублений мир». Тропічні ліси на величезних просторах по-хижацькому вирубані, пампа неабияк обжита, рє леву прорізали дороги — зокрема, Трансамазонская автомагістраль. І проте одиночна мандрівка по Південній Америці залишається привабливим і ризикованим підприємством, коли часом єдині «тропи» для мандрівника в умовах бездоріжжя й непролазних лісових заростей — ріки. чи Можна пройти по Південноамериканському континенті винятково водним шляхом? Ну якщо не по всьому материку, те хоча б по більшій його частині — від устя Оріноко до устя Парани? Цим питанням задався житель Венесуели Кристантино Георгуску — юрист за професією й мандрівником по натурі. У принципі вивчення географічної карти дає позитивна відповідь на питання. Залишалося здійснити «польовий» експеримент, що узявся фінансувати Університет імені Симона Болівару в Каракасі. У Георгуску були попередники. Уже згаданий Себастьян Сноу намагався зробити така ж подорож. Він піднявся нагору по Оріноко, потім по ріках Касикьяре й Риу-Негру добрався до Амазонки. Тут подорож довелася перервати — не вистачило річкового досвіду й знання географії. На наступний рік Сноу піднявся проти плину по припливі Амазонки Тапажосу, вийшов до джерел Парагваю, а потім по цій ріці й Парані спустився до Ла-Плати — кінцевої мети річкового походу. Вся експедиція зайняла два роки. Кілька років назад у таке ж плавання пустилася група французьких водників. Але й ця подорож не можна назвати «коректним». Французи таки по воді з Венесуели до Аргентини, але в дорозі вони 12 (!) раз переривали плавання й змушені були пересуватися по суші, тягнучи човна волоком, хоча завдання стояло — пройти саме водним шляхом. Видимо, знову ж зіграли свою роль невелика топографічна поінформованість і недостатня організація експедиції. Кристантино Георгуску відправився в шлях на початку весни минулого року. Стартував він у невеликому рибацькому човні з порту Порламар на острові Маргарита, розташованому в Карибському морі недалеко від узбережжя Венесуели, потім дійшов морем до затоки Парія, обігнув з півдня острів Тринідад і зробив коротку зупинку в устя Оріноко. Звідси випливало плисти проти плину по цій багатоводній могутній ріці по величезній дузі — спочатку на захід до міста Кабрута, потім на південь до Сан-фернандо-де-атабапо, потім на схід до Пьедра-Лайс, звідки починається ріка Касикьяре, що з'єднує басейни Оріноко й Амазонки. Касикьяре «доставила» Георгуску до Риу-Негру, припливу найбільшої ріки Південної Америки, а далі водна дорога йшла вже по території Бразилії. Невеликий відрізок самої Амазонки, її правий приплив Мадейра, повз велике місто Порту-Велью, столиці території Рондония, потім ріки Маморе, Гуапоре (по границі Бразилії й Болівії) і, нарешті, джерело Гуапоре. Отут на короткий час річкова подорож Георгуску все-таки перервалося. На жаль, географії невблаганна. Суцільного водного шляху через всю Південну Америку все-таки немає. Але венесуельський мандрівник обрав оптимальний варіант. Усього кілька кілометрів йому потрібно було тягти свій човен і спорядження, щоб добратися до невеликої річечки — припливу Парагваю. А далі все просто. Униз по Парагваю до злиття з Параною, униз по Парані до затоки Ла-Плата, і от він — довгоочікуваний Буенос-Айрес. Подорож тривала п'ять місяців, пройдено 11 тисяч 860 кілометрів. Це можна зрівняти з морським шляхом від Кейптауна до Мельбурна. Або від Одеси до Панамського каналу. От така річкова подорож. Поодинці! У Буенос-Айресі мужнього мандрівника чекав привітний прийом. Він був почесним гостем наукових установ Аргентини. Додому, у Венесуелу, Кристантино Георгуску відправився поїздом — але прямого залізничного сполучення Буенос-Айрес — Каракас немає — і літаком, автотранспортом — словом, на «тривіальних» засобах пересування. — Я б і радий повернутися річковим шляхом,— сказав перед від'їздом на прес-конференції мандрівник,— але... нехай все-таки це зробить хто-небудь іншої. Зараз сил у мене вже немає. Усяке було під час плавання — і пороги, і мели, і бистрини... Безжалісне сонце й зливові дощі... Вузькі речонки, де доводилося буквально прорубуватися крізь зарості, що замикаються над руслом. І, чесно вам скажу, я дуже боявся піраній — неприємні рыбешки. Поки мало відомо про подробиці плавання Георгуску — про те, що він їв, де і як спав, про його зустрічі з індійськими племенами й взаєминах з хижими звірами. — Повернувшись на батьківщину, я сяду за книгу,— сказав Кристантино.— У ній читач знайде все: і небезпеки, і тяготи одиночного плавання по ріках, і піт, і сльози, а головне — велике щастя мандрівок по землі й важкій радості першопрохідника. |
| « Пред. | След. » |
|---|





