Франція в X в. Події після договору в Маргю

Якщо раптовий напад Лотаря два роки тому назад можна охарактеризувати як нерозсудливість, те таємний і майже ганебний мир у Маргю - це серйозна помилка. Із-за нього Лотарь втратив престиж, що придбав у боротьбі з імператором, і наслідку цього миру виявилися цілком передбачуваними - він втратив повагу більшості своїх підданих. Прагнучи не допустити сумнівного об'єднання між Оттоном II і Гуго й уникнути в майбутньому передбачуваного зіткнення з герцогом, Лотарь замість цього викликав на себе його гнів. Король повинен був розуміти, що про його договір з Оттоном рано або пізно стане відомо, і тоді Гуго не упустить можливості теж вступити в союз із імператором. Лотарь у дійсності розраховував на підтримку Оттона. Але він зрячи зваблювався на його рахунок. Ціль Оттона полягала в тім, щоб одного за іншим послабити своїх старих ворогів; втім, він не міг надати допомогу Лотарю, тому що майже відразу ж після зустрічі в Маргю виїхав в Італію. Повернувшись у Лан, Лотарь усвідомлював, що таємниця незабаром розкриється. Тоді, роблячи помилку за помилкою, він став тримати герцога Франції осторонь від всіх справ, вирішуючи всі питання одноосібно зі своїми наближеними. Трапилося те, що повинне було неминуче трапитися. Дуже незабаром стало відомо, що король таємно уклав мир з Оттоном II. Ця звістка викликала бурхливе невдоволення серед сеньйорів. Багато хто в пориві збурювання перейшли на сторону герцога Франції, якого вважали важко ображеним тим, що король уклали мир без його ведена. Гуго Капет використав невдоволення, викликане поводженням короля, але через властиві йому розсудливості ( щограничили зі слабістю) і нерішучості ( щограничила з бездіяльністю) спочатку сховав свою злість і, випливаючи незмінній звичці, питався поради у своїх васалів. Він поскаржився на обман, приписав собі повністю заслугу в поразці Оттона II в 978 році й запитав у васалів, які «йому завжди допомагали й клялися у вірності», як поводитися надалі. Знатні сеньйори (primates) пояснили йому, що він не зможе боротися з Лотарем, оскільки того підтримує Оттон, і йому треба у свою чергу здобути прихильність імператора. Це було неважко, тому що Оттон знав, що Гуго перевершує Лотаря у військовій силі й багатстві, до того ж, як і Лотарь, герцог був пов'язаний з ним кревним спорідненням. Тому Гуго Капет таємно відправив до Оттону. що перебувався тоді в Римі, послів із пропозицією про світ і союзництво. Оттон прихильно прийняв ці пропозиції, але перш ніж прийняти остаточне рішення, зажадав від герцога особистої зустрічі. Обійми й клятви, який він обмінявся з Лотарем менше роки тому, були їм уже ґрунтовно забуті. Гуго так бажав укласти союз із імператором, що після відповіді Оттона II він вирішив відправитися в Італію, незважаючи на тривалість подорожі й чатуючі в шляху небезпеки. Він взяв із собою тільки невелике число наближених, необхідне для подорожі, але наказав їхати з ним двом своїм кращим радникам, Арнульфу, епискоуп Орлеанскому, і Бушару, графові Вандомскому. У березні 981 року Капет відправився в Рим. Побачення герцога Франції й імператора проходило в найсуворішій таємниці, на ньому був присутній тільки єпископ Орлеанский як перекладач, оскільки Гуго не знав латині. Оттон постарався не згадувати про минуле й дав згоду на союзництво. Привітна розмова тривала довго, що не перешкодило імператорові влаштувати пастку своєму новому другові: коли побачення підійшло до кінця, уже виходячи з кімнати, Оттон оглянувся на свій меч, що навмисно залишив у кріслі. Герцог Франції необачно нагнувся, щоб взяти його й піднести імператорові, але отут двері залу розгорнули, і присутні ледве було не побачили Гуго в позі васала імператора, з його мечем у руках. Хитрий єпископ Орлеанский відразу ж розгадав задум імператора. Він кинувся до свого сеньйора, вихопив з його рук меч, і сам поніс його за імператором. Оттона настільки захопив цей учинок, що говорили, начебто він часто розповідав про нього своїм, наближеним, хвалячи Арнульфа. Цей випадок, втім, не зіпсував добрих відносин двох союзників. Будучи людиною набожним, Гуго використав своє перебування в Римі, щоб помолиться в соборах Святого Петра й Святого Павла, і домігся, 1 квітня від тата Бенедикта VII підтвердження реформ, які він провів торік в абатстві Сен-валери-сюр-сомм. Гуго Капет попрощався з імператором, і той дав йому экскорт до Альп. Можна собі представити гнів і занепокоєння, що охопили Лотаря, коли він довідався про від'їзд Гуго в Італію. Він використав всі засоби, щоб зупинити небезпечного ворога. Лотарь написав Конрадові, королеві Бургундії, своєму дядькові, благаючи його затримати герцога, коли той буде перетинати його володіння. Королева Емма, зі своєї сторони, відправила лист того ж змісту матері Аделаїді й описала їй прикмети Гуго. Герцог догадувався про можливі підступи короля й постарався повернутися скоріше. Однак, коли він переходив через Альпи, то помітив, що всі проходи охороняються. Але йому вдалося обдурити шпигунів короля Конрада, помінявшись одягом з одним конюхом зі звиті й прилежно виконуючи його обов'язку. Лише раз він піддався серйозної небезпеки. Один раз увечері він ледь не був упізнаний в одному трактирі. Хазяїн, що підглядав у дверну щілину, побачив помилкового конюха, оточеного слугами, які готовили йому постіль, допомагали роздягнутися, обмивали ноги. На щастя, люди Гуго Капета помітили, що їх вистежили. Вони запросили хазяїна ввійти, і ледь він переступив дверний поріг, як виявився в оточенні слуг герцога, які направили на нього вістря мечів, загрожуючи вбити його, якщо він видасть хоч один звук. Нещасний, зв'язаний по руках і ногам, із кляпом у роті, провів у такім положенні ніч. На наступний ранок його витягли на коня й звільнили тільки коли герцог перебував уже в безпеці.

 

« Пред.		След. »