Зовні Сентрейлия, розташована в штаті Невада, нічим не відрізняється від тисяч маленьких провінційних городків Америки: кілька нудних вулиць зі стандартними дерев'яними будиночками, два магазини, бензоколонка. Заснували її вихідці із Центральної Європи, які в середині минулого століття приїхали сюди працювати на вугільних шахтах. Але після другої світової війни шахти ці закрилися, і містечко захиріло, розділивши сумну долю багатьох своїх побратимів

Останнім часом положення Сентрейлии стало прямо-таки катастрофічним. Хоча в передгір'ях Аппалачів, де вона перебуває, ніколи не було вулканів, її жителі от уже двадцять років живуть на самому дійсному вулкані. Зараз уже важко встановити, яка із прилеглих теплових електростанцій скинула в 1962 році неостиглі шлаки в стовбур однієї із шахт. Почалася підземна пожежа: зайнялися шари антрациту, що залягають під містом

У Сентрейлии ніхто про це не знав доти, поки не стали курітися кам'янисті осипи в околишніх лісах. Але й тоді ще жителі не усвідомлювали масштабу небезпеки, що насувається. Потім в окремих місцях початку провалюватися земля. З міні-кратерів, що утворилися, повалив їдкий дим, що вбив навколишню рослинність. Мер міста звернувся по допомогу до влади штату, але її не пішла

Відповідь був короткий і безапеляційний: немає грошей

Ішли роки, підземна пожежа продовжувала бушувати, впритул дібравшись до акуратних будиночків Сентрейлии. Як говорять жителі, тільки чудо поки рятує їх від смерті. Дехто схильний навіть бачити в цьому особливу божу милість — не зрячи ж у містечку коштують цілих дві церкви. У всякому разі, дванадцятирічний Джо Сай був буквально на краю смерті, коли грав у дворі й у самих його ніг разверзлась земля. Після цього ділянка в 16 акрів довелося оголосити небезпечною зоною, а проживали на ньому 30 родин переселити в намети й трейлери. Дев'ятирічна дочка чоловіка й жінки Лэмбов два місяці пролежала в лікарні, куди потрапила майже в безнадійному стані. Дівчинка всього-на-всього спустилася в льох під будинком, де в повітрі, як виявилося, було тільки чотири відсотки кисню замість звичайних двадцяти

Від отруєння окисом вуглецю, що всюди просочується крізь землю, страждають і інші жителі міста. За словами доктора Вебера, більшість випробовують слабість, головний біль, нудоту. Багато хто предпочитают, незважаючи на холоди, спати на вулиці, тому що бояться задихнутися в будинку. Були випадки, коли, посидівши ввечері в кімнаті перед телевізором, люди непритомніли, і лише екстрена медична допомога рятувала їх. Недавно в місті закрилася бензоколонка: її власник Джон Соддингтон зненацька виявив, що бетонні стінки підземних резервуарів стали теплими. «Якби я вчасно не викачав відтіля бензин, вся Сентрейлия могла злетіти в повітря»,— говорить він

Однак провалитися у вогненне пекло нітрохи не краще. Тим часом саме це, зрештою, очікує містечко в Аппалачах, оскільки ні місцеві, ні федеральні влади не збираються займатися гасінням підземної пожежі. Остання надія була на Бюро з питань відкритих гірських розробок, але й воно нічим не може допомогти. «У Штатах занадто багато занедбаних шахт і кар'єрів, які становлять більшу небезпеку для околишнього населення,— заявили там,— а нашого бюджету не вистачить, щоб покрити й десяту частину першочергових витрат».

Що робити далі? 1200 жителів Сентрейлии зібралися на міській площі, саме посередині між церквою й костьолом, щоб обговорити цей у буквальному значенні гарячий для них питання. Земля, на якій вони сиділи, була теплою. Добре хоч, не від підземного вогню, а від променів, що нагріли її за день, сонця. Але в людей мурашки забігали по шкірі, коли мова зайшла про те, що очікує їх. За словами доктора Вебера, постійний приплив у повітря окису вуглецю неминуче погіршить стан сердечників, може передчасно звести в могилу літніх і особливо згубно позначиться на маленьких дітях. Єдиний вихід — негайно переселятися. На жаль, для цього в колишніх гірників немає грошей. Тому Сентрейлия залишається й далі жити на вулкані