Перші Капетинги у Франції

В 986 р. умер Лотарь III, а в наступному році і його сині Людовик V. Єдиним нащадком будинку Каролингов залишився Карл, якому Оттон II в 977 р. віддав у льон Нижню Лотарингію. Ця ленна залежність від німецького імператора робила Карла ненависним для западно-франкской знаті, тим більше що й одружено він був на дочці простої служивої людини. От чому більшість знатей обрало в королі могущественнейшего із западно-франкских вельмож, Гуго, герцога Франції, інакше - Гуго Капета (987 р.). Гуго Капет - таке прізвисько могло виходити від одягу немонашествующих абатів, хоча етимологія все-таки не з'ясована - був родоначальником цілої династії государів. Привілею й отримане в дарунок залишилося за вельможами, що обрали короля, і він, по суті, був лише першим серед сорока більших і безлічі дрібних магнатів. У той час як панування Каролингов було змушено обмежуватися тільки містом Ланом, Гуго збільшив сили корони додаванням гарної долі, герцогства Франції, що лежали по обох сторони середньої Сени, у сприятливі для підстави сильної держави умовах. В 996 р. йому безперешкодно успадковував його син Роберт, принц утворений і набожний. Зберігся переказ, що він безкарно допустив зрізати золоті галуни зі своєї царської мантії, виражаючи думку, що вони, імовірно, більше потрібні злодієві, ніж королеві. Він зробив не менш трьох паломничеств до Труни Господню. Його правління було корисно своєю тривалістю (996-1031), що дала населенню можливість звикнути до нової династії. Йому успадковував син Генріх I, коронований у Римі в 1027 р. ще при житті батька й теж що довго царював (1031-1060). При ньому королівство Бургундія перейшло до німецької корони (1032 р.). За сторіччя перед цим (930 р.) обоє держави по цю й ту сторону Юри склали одне, що йменувалося Арелатом, від свого головного міста Арля. Приблизно під час вищезгаданого переходу почався рух на користь установлення "миру Божого", що привело до забезпеченого церквою перемир'ю й упорядкуванню військових звичаїв. Для королівської влади характерно, що "Treuga Dei" не визнавалася спочатку саме Францією. Але як ні слабка була королівська влада, усе прийшли до переконання в її необхідності. Відомі її численні, часто невдалі зіткнення з гордовитими васалами, що не підкорялися королівським рішенням. Однак відомостей про випадки, коли королі усталювали правовий відносини, вирішували спірні справи й взагалі трудилися на користь держави ні, оскільки людська пам'ять зберігає лише те, що не укладається у звичайне життя. Серед супротивників короля був і його молодший брат Роберт, сторону якого прийняла їхню матір Констанція. Із заколотом, піднятим Робертом, удалося впоратися лише за підтримкою герцога Нормандії Роберта I (прозваного Дияволом). Брат Роберт заспокоївся, одержавши герцогство Бургундію. В 1047 Генріх допоміг синові Роберта Диявола Вільгельмові (майбутньому Вільгельмові Завойовникові) відстояти свої права в Нормандії, однак посилення герцога стурбувало короля, і згодом вони стали ворогами. В 1051 Генріх женився на Ганні, дочці великого князя київського Ярослава. В 1055 і 1058 Вільгельм відбив вторгнення Генріха в Нормандію, нанеся йому чутливі поразки. Генріх умер у Витри-о-Лож (в 25 км до сходу від Орлеана) 4 серпня 1060, і на трон зійшов його малолітній син від Ганни - Пилип. В 1059 р. на численному з'їзді в присутності Генріха I був вибраний королем його син Пилип, але про дійсне обрання, що даровали раніше такий титул, уже не було мови. Пилип I (1060-1108) був не краще своїх попередників. Його царювання становить як би паралель до майже одночасного з ним царюванню німецького короля Генріха IV: вступивши на трон неповнолітнім, прийнявши кермо влади ще замолоду, Пилип, як і Генріх, зрадився різноманітним захопленням і, подібно йому, увійшов у зіткнення із Григорієм VII. Церковні реформи й нещадна вимогливість Григорія збудили у Франції невдоволення й смуту: Григорій зображував положення країни в самих нестриманих вираженнях, ганьблячи короля. Після смерті Григорія Пилип обвінчався із дружиною графа Фулька Анжуйского при житті своєї законної дружини в 1092 р., за що викликав на себе церковне відлучення, підтверджене татом Урбаном II на знаменитому Клермонском соборі 1095 р. Король позбувся від цієї кари лише в 1104 р., виявивши саму принизливу, але лицемірну покірність. Протягом його царювання відбулися дві чудових події: завоювання Англії могущественнейшим із французьких васалів, норманнским герцогом Вільгельмом II в 1066 р. і початок хрестових походів, думка про які саме тут, у Франції, знайшла благодатний ґрунт (1096 р.). Стаття отримана: www.world-history.ru

 

« Пред.		След. »