Та субота довелася на кінець травня... На великій галявині біля Сьона, «столиці» кантону Валу, зібралося тисячі два народи. Динаміки розносили далеко навколо звучну мелодію йодлинга. У кіосках продавали напої, насолоди й смажену кукурудзу. Гуляли під руку з кавалерами місцеві модниці, виряджені в традиційні валезанские костюми

Коли я припарковал машину скраю галявини, підійшов мій давній знайомий Вальтер

— Молодець, що приїхав. Дивися, скільки народу. Тут хазяї «королев» із усього Середнього Валу...

Вальтер був у темно-синьому жилеті, «ярмулці», з вишитими на них яскравими квітами, темних штанах і важких шкіряних черевиках. Такий костюм носять у Швейцарії багато селян, пастухи й лісоруби
На особі, що зарум'янилася, мого знайомого грала добродушна посмішка

— Пам'ятаєш цього нахаби Жан-Даниеля? Він уже растрезвонил, що його Алуэтт поб'є мою Мирей...

Ми проштовхнулися до площадки, обкресленою крейдовою лінією. З одного її краю стояли підлітки із щільно збитими коровами бурою й рудої масті. На боках у кожною білою фарбою був виведений номер, на шиї бриньчав колоколец-ботало розміром з невелике цебро

— Геть моя Мирей! — указав рукою Вальтер.— Під номером чотири

Ну звичайно, я довідався Мирей — красуню з могутньою шиєю й короткими крутими рогами. Її тримав на приводу Томас, брат Вальтера. Було тепер за кого боліти! Навколо Вальтера стали збиратися його прихильники. Неподалік преувеличенно голосно сміявся й доводив щось своїм друзям «нахаба» Жан-Даниель, вусань із довгим носом, у капелюсі з м'ятими полями. Ясна справа, звеличував до небес свою Алуэтт!

— Жан-Даниель! — окликнув його Вальтер.— Хочеш парі, а? Раптом та й повезе тобі на цей раз

Однак Жан-Даниель від парі відмовився

— Побоюється, — посміхнувся Вальтер.— Котрий рік з ним суперничаємо. Останнім часом він навіть здороватися перестав. У нас недарма говорять — хочеш нажити ворогів, так займися політикою або стань хазяїном королеви...

Тим часом змовкли звуки йодлинга. Головний суддя оголосив про відкриття боїв на звання королеви Середнього Валу. У міру того як він зараховував номери, хазяї виводили на площадку своїх корів. Ті вже хвилювалися, запекло хльостали довгими хвостами себе по боках

Бої почали відразу чотири пари претенденток. Пригнувши голови до землі, вони примірялися, прицілювалися. І під розпачливе деренчання дзвіночків збивалися чолами

Після дюжини таких «раундів» залишилися, нарешті, дві найдужчі претендентки — Мирей і Алуэтт. Цієї сутички чекали з особливим інтересом. Однак утомлені корови не квапилися вступати в бій. Піднімаючи клуби пилу, вони гребли землю передніми копитами, придивляючись друг до дружку. Вальтер не витримав:

— Уперед, Мирей!

И Мирей почула голос хазяїна... Напружуючи шиї, з налитими кров'ю очами суперниці довго намагалися потіснити один одного, але безрезультатно. Мирей допоміг коронний прийом, стільки разів приносивший їй перемогу. Раптово отпрянув, вона обрушилася на противницю збоку й збила з ніг. Погано довелося б Алуэтт, не прийди їй на виторг помічники головного судді!

Жан-Даниель був осоромлений. Вальтер поспішив до своєї корови. Він поправив у неї на шиї дзвіночок з лямкою, що багато вила квітковим візерунком, і під привітальні вигуки глядачів, звуки йодлинга зробив коло пошани

На тім бої скінчилися. Тепер шлях мій лежав у сусідню долину Валь д'Эран, у якій жив Вальтер. До вечора мені хотілося помилуватися на льодовик Занфлерон.

Багатолике Валу

За десять років роботи в Женеві, у Європейському відділенні ООН, не один раз їздив я у Валу — кантон, що займає всю долину Верхньої Рони до її впадання в Женевське озеро. Це куточок надзвичайних контрастів природи, що щораз відкривається всі новими й новими гранями...

Над центральною долиною Валу нависають із півночі Бернські, а з півдня Пеннинские Альпи. По обох її сторони тісняться гірські велетні, що не скидають своїх сніжних покривал навіть у розпалі літа. Навесні в долині буйно цвітуть яблуневі, персикові й абрикосові дерева. На терасах по схилах гір добре визріває виноград, з якого валезанцы давлять вино «Фандан дю Валу». Звідси вантажівки розвозять по всій країні полуницю, сливу, яблука, відмінні овочі, і тому Валу називають головним садом і городом Швейцарії

Але для мене цікавий насамперед своєрідний мир її бічних (латеральних) долин. Їхня превелика безліч. Заглиблюючись на десятки кілометрів в Альпи, долини закінчуються потужними льодовиками. Тому^-те клімат тут помітно суворіше, і місцеві жителі здавна займаються тваринництвом, сироварінням

Невблаганний прогрес проникає й у ці, не дуже давно відрізані від усього миру, «забуті» долини. У верхів'ях їх споруджені гігантські греблі, і льодовикові води крутять турбіни електростанцій. І все-таки в бічних долинах збереглося багато чого з того, що завдяки натиску капіталу безповоротно зникло в іншій Швейцарії. Тут поки чиста природа, ще свіжі сніги. А мешканці дбайливо зберігають стародавні традиції й звичаї

Коли, минувши темний каньйон, піднімаєшся по крутому шосе у Валь д'Эран, те перед очами відкривається безтурботний пейзаж з могутніми засніженими піками на задньому плані. Із дна просторої долини долітає глухий шум — там б'ється між скель і каменів гірська річка Борнь. На схилах, займаючи всю нижню їхню половину, зеленіють лісу з ароллы — місцевої сосни, розкидані сільця, із середини яких визирають стрілчасті дахи церков

Уздовж сільських вулиць, тісно пригорнувшись друг до друга, коштують побурілі від часу дерев'яні шале у два-три поверхів. При в'їзді й виїзді неодмінні хліви й сінники, хлібні комори, поставлені на круглі плоскі камені, щоб у них не заводилися миші