Четвертые доба над затокою Хреста висить непроникна завіса тумана. Немов сотні тонн тонковолокнистої бавовни розсіяли в повітрі. Аеропорт завмер. Четверта доба ми з головою фотоклубу «Берингия» Миколою Бобровим сидимо в аеропорті й чекаємо погоди. Нам необхідно добратися в чукотсько-ескімоське село Уэлькаль, де буде проходити свято Білого ведмедя. Уночі зненацька вибухнула гроза, так така, який не пам'ятають самі старі жителі Эгвекинота Потужні струмені дощу хльостали по дахах і кам'яних схилах сопок. Блискавки розколювали потемніле небо. Гуркотав грім. Після грози прояснилося. І ледве світло «вертушки» (так тут називають вертольоти) злетіли ввоздух.

В ілюмінатор видні крижані поля, що заповнили затоку, і серед них крапкою маячить криголам «Москва», що проводить суду в порт Эгвекинот. Зметнулися вгору круточолі вершини сопок, у складках яких лежить сніг. Вертоліт раз у раз поринає в мрячну завісу, що огорнула землю

Через годин-півтора під нами пронеслося село Уэлькаль. Ще в повітрі нам здалося, що ми чуємо ритмічні звуки яраров...
Вертоліт робить коло й сідає на площадку, розташовану майже в самих будинків селища. Десятки людей, одягнених у святкові кухлянки, висипали нам назустріч.

На березі, майже в самого уреза води, коштує яранга. Тут і буде проходити свято. По його умовах, самий щасливий мисливець повинен привезти своїм родичам у гості Білу ведмедицю. Ті, що зібралися на березі з нетерпінням удивляються в морську далечінь. От на обрії здалася чорна крапка. Вона всі ближче й ближче... Над морем розноситься клич: «О-гой! О-о-о-гой!» Це хазяїн-мисливець сповіщає односільчан, що везе в гості Білу ведмедицю. У руках у нього писане весло. У відповідь на березі зазвучали ярары. Біла ведмедиця ступає на землю. Її зустрічає дружина хазяїна, підносить ритуальне цебро з водою, дає з нього надпити
— А'мын мытьенмык — от і приїхали,— говорить хазяїн.— Гостя наша, підемо в наш будинок

Усе направляються до яранги. Спереду, звичайно, біжать діти. Дівчини обхаживают гостю: підносять їй білі й строкаті шкіри, розстеляють їх, запрошують сідати. Потім пригощають чаєм і строганиной.
— Вэлымкык'унэтури! Спасибі за гостинність,— говорить Біла ведмедиця

Ритуал свята дотриманий, тепер можна поговорити й про серйозні речі
— Що нового в радгоспі? Як ідуть справи? — запитує гостя

Повага до гостя насамперед! І ті, що зібралися оленярі, тваринники, звіробої розповідають про свої турботи й свої успіхи
— Ка-а-ко-мэй! — говорить гостя.— Славно ви потрудилися, а от детишки ваші здорові?
— Усі здорові! — відповідають варті поруч школярі.— Всі ми вчимося. У нашій школі немає ледарів!
— Тоді й веселощам година настала,— говорить Біла ведмедиця

Лунко вдарили ярары, полилася пісня: виступає національний ансамбль «Имля». Потекли, як струмок, казки й скоромовки. Поплили в танці учасники свята...

Свято Білого ведмедя має глибоких корінь. Протягом сотень років берегові чукчі й ескімоси, потомствені морські звіробої й мисливці, виходили в море на видобуток морського звіра. Виходили на човнах-байдарках, зроблених з моржевих шкір. Діти, що залишилися на березі жінки й, з надією очікували їхнього повернення... Історія народів Чукотки багата різного роду традиціями й обрядами, що народилися зі спостережень за природою, за життям тварин і присвяченими початку сезону полювання або його завершенню

...Довго тривають веселощі. Під кінець одна з найстарших жительок селища, Віра Петрівна Новикова, підносить гості подарунок — торбаса й коврик, що расшитые волоссям оленя
— А'тав! Нехай удача супроводжує вам у мисливському сезоні! — встаючи, говорить гостя.— До зустрічі!

И зустріч відбулася через... лічені хвилини. Не встигли відгриміти ярары, як на берег вийшов дійсний білий ведмідь. Не обертаючи уваги на сотні тих, що зібралися людей, він не поспішаючи, по-хазяйськи прямував по березі й стряхивал прозорі краплі води зі своєї білосніжної шкіри. Біля двох годин бродив він по березі, а потім, розбігшись, стрибнув у воду й поплив через протоку до крижин, що видніються вдалині...