Франція в X в. Полон Карла Лотарингского. Кінець династії Каролингов

Асцелин, єпископ Лана, ще три роки тому затаїв глибоку образу на дурний обіг з ним Карла. Задум, що плекав Карл, при сприянні Герберта відібрати в нього єпископство й призначити йому заступника, міг тільки підігріти злість Асцелина. Давно виношуючи плани мести, він зупинився на наступному, котрий показав наскільки властивий були цій людині наполегливість і дивна здатність, навіть для тієї епохи, звичної до обману й зрадництва, причинятися й лицемірити. Він зробив вигляд, що хоче помиритися з Карлом, щоб домогтися доступу в Лан. Якби ця пропозиція була адресована безпосередньо герцогові Лотарингскому, то шансів на успіх було б дуже мало. Тому Асцелин, з підступництвом і надзвичайною спритністю, вирішив використати для цієї мети Арнульфа Реймского. Молодість, легкодумство, нерозумність Реймского архієпископа досить улаштовували спритного інтригана. Архієпископ прихильно сприйняв пропозиції Асцелина й легко погодився на зустріч. Його відразу ж зачарували дружнє поводження Асцелина, що запевняв, що вони обоє перебувають у подібному положенні: сам він втратив розташування Карла, а Арнульф прихильність Гуго Капета. Яка була б чудова перспектива благополуччя й влади для них обох, якби вони могли одночасно опиратися на двох князів! Якщо Арнульфу вдасться переконати Карла повернути Асцелину єпископство, то він, зі своєї сторони, використає свій вплив, щоб примирити архієпископа Реймса з королем. Арнульф легко попався в пастку, давши обдурити себе більше спритному побратимові. Звичайно, Арнульф був митецький лицемір, але він не міг навіть зрівнятися з Асцелином, із самою підступною людиною тієї епохи. Арнульф, даровав поцілунок миру своєму новоспеченому другові, повернувся в Лан, де йому вдалося вмовити свого дядька простити єпископа. Асцелин же повернувся до Гуго й виклав йому свій план; «сеньйори поздоровили його; і виразили надію повернути місто назад». Тоді Гуго Капет відмовився від своїх воєнних дій і став чекати, щоб зрадництво не принесло йому те, чого він ніколи б не зміг домогтися самотужки й хоробрістю. Карл призначив Асцелину зустріну й прийняв його з пошаною. Єпископ обнадіяв його, що незабаром той здолає свого супротивника, і вони розсталися, принеся один одному клятву про союзництво. Асцелин привіз Арнульфа до королівського двору. Гуго не погнушался взяти участь у цій ганебній комедії. Він обійняв Арнульфа й відмовився навіть вислухати його вибачення. Він зробив вигляд, начебто вірить, що Карл удався до насильства стосовно нього. Все те, що він просив в архієпископа, це спонукати його дядька визнати королівську владу, за умови, що той збереже за собою все, що захопив. Арнульф, украй здивований таким прийомом, пообіцяв дуже багато чого (що входило в його звичку). Щоб остаточно його приголомшити, Гуго щедро робив йому почесті й усілякі знаки поваги. Наприклад, під час трапези король посадив Арнульфа по праву руку від себе, а Асцелина по ліву руку від королеви. Попрощавшись із Гуго, архієпископ повернувся в Лан до дядька в прекрасному настрої. «З тих пор він прагнув примирити короля й Карла й заслужити їхню прихильність». Герцог Лотарингский, більше не коливаючись, повернув Асцелина в Лан. Єпископові був зроблений пишний прийом, його вигнані слуги були знову покликані й користувалися безтурботно своїми володіннями. Однак, з обережності, Карл зажадав від Асцелина клятви вірності проти всіх; не роздумуючи єпископ заприсяг на святинях. Тоді йому вдалося забезпечити собі загальна довіра й він міг спостерігати за тим, як зміцнює місто, довідуватися про справи кожного, не викликаючи при цьому ніяких підозр. Коли він остаточно вивчив звички Карла і його наближених, то зважився на зрадництво. Це відбулося у Вербну неділю (29 березня 991 р.), Карл, Арнульф і Асцелин бенкетували у вежі Лана; єпископ був дуже весел. Кілька разів він уже пропонував герцогові зв'язати себе ще більш урочистою клятвою, якщо раптом його клятва викликала в нього якісь сумніви. Карл піймав Асцелина на слові. Тут потрібно обов'язково привести досить жива й цікава розповідь Рихера: «Карл, тримаючи в руках золоту чашу з вином, куди він накришив хліб, і після довгого міркування простягнув йому її зі словами: «Оскільки сьогодні ви, відповідно до постанов батьків Церкви, освячували втечі винограду, роздавали народу благословення й пропонували нам святе причастя, зневажаючи наклепниками, які вселяють, що вас потрібно остерігатися, з настанням страстей Добродії й Рятівника нашого Ісуса Христа я простягаю вам посудина, що личить вашій святості, з вином і накришеним хлібом. Осушите ж цей кубок у знак нерушимої вірності мені. Але якщо у ваш намір не входить стримати слово, відмовтеся від нього з побоювання виявитися в жахливій ролі Іуди». - Асцелин відповів; «Приймаю кубок і з радістю вип'ю напій». - Карл відразу продовжив: «И збережете вірність». - Асцелин випив і додав: «Я збережу вірність, інакше мене осягне доля Іуди». І вимовив перед бенкетуючими ще багато подібних клятв. Настала ніч, ніч скорботи й віроломства. Було вирішено відправитися на спочинок і поспати до ранку. Асцелин, дотримуючись задуманого плану зрадництва, у той час поки Карл і Арнульф спали, забрав мечі й зброю від їхніх узголів'їв і надійно сховав. Потім він покликав служника, що не знав про його підступництво, і послав його якомога швидше знайти одного зі своїх людей, пообіцявши йому тим часом охороняти вхід. Коли служник пішов, Асцелин устав посередині дверей, тримаючи під одягом свій меч. Незабаром впустив всіх спільників свого злодіяння.

 

« Пред.		След. »