В літня неділя в містечку Хатано під Токіо відбувся мітинг за мир, організований студентами університету Токай. Я стажувалася в цьому університеті й теж туди прийшла. Мітинг був студентський, але на нього зібралися й домогосподарки, і робітники, і службовці. Мітинг, у якому я брала участь, був одним з тисяч, що пройшли по країні

На другому поверсі, у фойє перед входом в актовий зал, була влаштована виставка, присвячена пам'яті жертв американських атомних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі. З болем перегортала я сторінки книги під короткою й страшною назвою «Війна». З її сторінок на мене дивилися солдати, що вмирають в окопах, до межі виснажені старі, жінки, діти. Це була моторошна правда війни, документальна розповідь про те, що вона несе людям. А поруч на стіні висіли фотографії Хіросіми й Нагасакі, зроблені в 1945 році. Для Японії, єдиної у світі країни, що випробувала атомне бомбардування, для прогресивних людей усього миру ці знімки — незаперечний доказ нелюдськості й злочинності війн, заклик до спільних дій по запобіганню нової світової війни. Недарма тільки японські прихильники миру зібрали до другої надзвичайної сесії ООН по роззброюванню 30 мільйонів підписів

Дивлячись на страшні фотографії, я згадала передачу японського телебачення — розповідь про жінку, що пережила трагедію Хіросіми. Ця жінка зібрала малюнки вцілілих жертв атомного бомбардування й з ними об'їхала всю Японію, а потім привезла ці роботи ВСША.

Один раз, коли вона розставила малюнки на ослонах у парку, до неї підійшов хлопчик і запитав: «Чому вони такі страшні?» Жінка сполотніла й прошептала: «Тому що було дуже пекуче...»

«Нестерпно хотілося пити, пересихало в горлі, але вода покрилася немов плівкою жиру. Оскільки дуже хотілося пити, пили прямо так»,— написані на табличці в Парку Миру в Нагасакі, у самій західній частині острова Кюсю. Це рядка з листа дівчини, написаного в день, коли на місто була скинута атомна бомба. Кожний, хто приїжджає в Нагасакі, бризкає на цей напис водою, як би даючи напитися тим, хто в той день із останніх сил повз до рятівної вологи, не знаючи, що вода в ріці заражена радіоактивними опадами

...Зяє порожніми очницями вікон колишній Будинок промисловості — Атомний будинок, як називають його японці, гірлянди різнобарвних паперових журавликів обвивають пам'ятник дітям — жертвам атомного бомбардування, б'ють десятки фонтанів, лунають глухі звуки ударів сполоху, болем отдающиеся в серце кожного, хто побував у Хіросімі. Недавно центральні вулиці цього міста на заході острова Хонсю заповнили десятки тисяч демонстрантів — учасники загальнонаціонального Маршу миру із всіх кінців Японії. На численних плакатах найчастіше зустрічаються ієрогліфи «хантай!» — «проти!».

Проти мілітаристського курсу нинішньої адміністрації США, проти дій японських правлячих кіл, які підтримують небезпечну для миру політикові Вашингтона

Шириться, міцніє антивоєнний рух у Японії. Його учасники жадають від влади припинення участившихся останнім часом спільних маневрів збройних сил Японії й США, заборони заходу американських військових кораблів у японські порти, негайного скасування рішення уряду про розміщення американських винищувачів-бомбардувальників F-16 на островах

...Выступавшие на мітингу в Хатано студенти висловилися проти гонки озброєнь, за перетворення Японського моря в без'ядерну зону

У молодіжному фестивалі за мир у величезному промисловому районі Кансай, що відбувся навесні 1982 року, взяло участь сто тисяч чоловік. Фестиваль завершився пірамідою з десятків спортсменів. Як завжди, у японців це було виконано змісту: живу шестиярусную піраміду скласти важко, і це повинне було нагадати глядачам про труднощі боротьби за мир і про те, що якщо люди діють згідно й організовано, вони домагаються успіху. Коли молодий хлопець переможно скинув руки на десятиметровій висоті, стадіон вибухнув оплесками. І на трибуні з живими картинами, де тільки що зловісно піднімався ядерний гриб і бушувало полум'я війни, з'явилися величезні ієрогліфи «хэйва» — «мир».