Мы поїхали в село Тубале, що кілометрах у двохстах від Бамако, столиці Малі, за порадою кінорежисера Иссы Траоре, учасника Ташкентського кінофестивалю 1982 року. До речі, зі столиці, з курсів російської мови, відправляли туди ж і кінопересувку

По трасі Бамако — Сегу досить швидко прокотили сто двадцять кілометрів до селища Фана, де вмовилися зустрітися з Иссой Траоре.

Незабаром ми добралися до Диоила — останнього на нашому маршруті великого селища із крамницями й автозаправною станцією. Траоре поводив нас по селищу, потім оголосив зненацька:
— Віктор, потрібно їхати якнайшвидше. Бамбара не люблять пізніх гостей
— Ми готові
— Не можна їхати в село без подарунків
— Вони в нас є

Савана звузилася до смуги світла поперед машини. Дорогу перебігали куріпки й зайці. Машину шпурляло на вибоїнах, гілки хльостали по кузові. Раптово з темряви донеслися якісь дивні звуки

Різка зупинка. Доносяться голоси, вибухи реготу, і в УАЗ втискуються троє юнаків у набедренных пов'язках, вязаных чорних шапках, з більшими полотняними сумками через плече й дерев'яні мечі на боці

Вони знову видають лемент, що вже звучав у ночі, і регочуть
— Адама, що це?
— Не знаю, Віктор... По-французькому юнака не говорили

Кіномеханік Адама заговорив з ними на бамбара — вони весело йому відповідали. Адама журився, що розуміє не все: тутешній прислівник відрізняється від столичного

Тубале зустріла нас кромішньою тьмою. Електрики ні, і життя в малійському селі завмирає рано. Та й важка селянська праця до кінця дня валить із ніг, хоча з першими променями сонця — знову вполе.

Исса був розстроєний і почував себе ніяково.
— Я ж говорив,— шепотів він мені,— бамбара не люблять пізніх гостей

Юнака унеслись у темряву, оголошуючи село криками. Удалині виникли промені ліхтариків, і до машини наблизилися тіні. До них привітно звернувся Исса, киваючи на мене. Тіні виявилися літніми селянами, які по черзі потисли мені руку

По немислимому лабіринті глиняних стін, подсвечивая дорогу ліхтариками й попереджаючи про нерівності ґрунту, нас привели у дворик з навісом, посадили на солом'яну циновку, піднесли більший кухоль води

Нарешті в найближчій хатині зажеврівся гасовий пальник і здався худий старий вколпаке.
Нахилившись до мене, Исса прошептав:
— Це Тьебле Тогола, головний знавець звичаїв

Старому винесли циновку, і він сів напроти нас
Исса гаряче заговорив на бамбара, часто повторюючи слова «Москва» і «Ташкент». Старий кивав головою, зрідка щось гарчачи й дивлячись убік. Исса знову щось гаряче говорив, показуючи на привезені подарунки

Однак положення залишалося невизначеним. Прийшов літній чоловік у білій круглій шапочці — староста села Фаболи Тогола й незабаром разом зі старим кудись зник
— Поважний Тьебле незадоволений пізнім приїздом, — горестно сказав Исса. — Уночі приїжджати не прийнято. І щоб гість говорив про тутешніх людей тільки гарне, його потрібно прийняти з усіма почестями, а це неможливо зробити вночі. Тому зараз збереться рада старійшин, і вирішить, чи приймати нас на нічліг
— А як же закон гостинності, Исса?
— Закон гостинності дуже важливий, але в цих місцях існує не менш важливий закон: щоб не обтяжувати хазяїв нічними турботами, умій розраховувати час

Нас провели на площу. Юнак у набедренной пов'язці приніс за нами циновку, на яку ми знову сіли

На краю площі укріплені дві колоди, начебто громіздких гімнастичних брусів. На верхньому сидять старі, упершись ногами внижнее.

Їхній авторитет і влада тут абсолютні
Знову чуємо слова «Москва» і «Ташкент» у гарячій розповіді Иссы. Старі кивають головами, розглядають принесені на площу подарунки. Після короткої наради Фаболи Тогола виголошує промову, у якій теплі слова вітання до гостей сполучаються з побажаннями добре провести час вдеревне.

Нам відводять нову, дуже чисту прибудову в будинку Тьебле Тогола. На глинобитній підлозі розстелені солом'яні циновки

— Нам роблять честь, — говорить Исса. — Я розповідав їм, що ти з великого міста у великій країні, що багато нам допомагає. Я говорив про те, що бачив вашу країну власними очами, був у Москві й Ташкенті й переконався, що у вашій країні живуть гарні люди. Старі порадилися й вирішили, що гість із такої гарної країни — гарний гість, і дозволили нам залишитися. До речі, як мені сказали, у них завтра заключний танець церемонії ініціації хлопчиків, і ми запрошені на нього. Це подія в країні — надзвичайно рідке явище, а тому подвійно цікаво.

Присвята в дорослі

Ініціація відбувається раз у сім років. Юнака, які до цього часу пройшли всі випробування, відправляються разом зі старим Тьебле у священний ліс, де зберігаються сільські святині й куди строжайше заборонена вхід сторонньому

Убрання, у якому ми зустріли хлопців на дорозі, вони зобов'язані носити весь рік, знімаючи лише на час роботи в поле меч, намиста або сумку

У ліс вони йдуть без їжі, і днів вісім напередодні церемонії добувають їжу полюванням, пошуком плодів і їстівних корінь. Своїм видобутком вони годують і Тьебле, що протягом цих днів присвячує юнаків в історію й таємниці клану. «Пустельники» після прибуття в ліс кресалом висікають вогонь, що повинні зберегти протягом всіх цих днів. Дату початку ініціації не знає до останнього моменту ніхто, крім Тьебле. Існує повір'я, що, якщо за вісім священних днів жодного разу не пройде дощ, старий умре до наступної ініціації. Тому про всякий випадок церемонія завжди збігається із сезоном дощів