Летние місяці в Японії багаті святами. І деякі міста особливо відомі завдяки своїм щорічним святам. Такий і невелике місто Хирацука, що в шістдесяти кілометрах до південно-заходу від Токіо. Цілий рік він живе розміряним життям скромного районного центра. Тут є кілька підприємств, але для тисяч жителів головне — землеробство й рибальство

Задовго до свята з яскравих плакатів у місті посміхаються миловидні дівчини, одягнені в літні кимоно-юката, а вже напередодні по околишнім городкам і селам роз'їжджають машини з гучномовцями, установленими на дахах. Не припиняється весела музика, безупинно звучать слова: «Завтра, завтра, завтра. Усе на свято Танабата!»

У день відкриття в автобусах, що випливають у Хирацука, не проштовхнутися. Вцепившись у пластмасове кільце, що висить над головою, розгойдуючись у такт руху автобуса, я оглядаюся. Невже всі ці люди — домогосподарки, школярі, чоловіки, дідки, що клюють носом,— їдуть на свято? Так і було. Лише на полпути спалахнула лампочка й пролунав мелодійний передзвін. Хлопчик, поруч із яким я стояла, нажав на кнопку: виходить. Сівши на місце, що звільнилося, я подивилася у вікно, до того закрите спинами пасажирів. Дорога, по якій доводилося їздити десятки разів, невпізнанно змінилася. Здавалося, що мешканці будинків вирішили перехизуватися один одного в достатку і яскравості прикрас
— Гакусэй сан дэс ка? Ви студентка?

Питання задало сидяча поруч із мною літня японка
— Так, займаюся в університеті Токай
— Ах от як! А звідки ви приїхали? Америкадзин дэс ка? Американка?
— Немає.
— Эйкоку? Фурансу? Дойцу? Англія? Франція? Германія?
— З дуже великий стра; — сусіда Японії

Жінка розширила очі:
— Тюгоку?! Китай?! — На особі її написаний подив
— Я з Радянського Союзу. Від нас уже багато років їздять до вас стажуватися японісти

Співбесідниця моя безупинно кивала, повторюючи: «А содэс ка? Содэс нэ». У японців не прийнято мовчачи слухати співрозмовника, це неввічливо, треба обов'язково постійно вставляти короткі репліки: «Ах от як? Так невже? Так, так, я розумію». Так само ввічливим уважається похвалити японська мова іноземця, навіть якщо той знає всього кілька слів. Бесіда перекинулася на свято

— Знаєте його історію? — запитала сусідка
— Ні, — схитрувала я
— Давним-давно в замку на східному березі Чумацького Шляху жив імператор зі своєю дочкою Секудзе (Вегою). Дочка проводила час за виготовленням одягу для батька, і тому її прозвали Ткалею. Один раз вона зустріла з гарним і сміливим пастухом Кэнпо (Альтаиром), що живе на західному березі. Ткаля так полюбила юнака, що забула про роботу. Імператор розсердився на дочку й дозволив закоханим зустрічатися тільки раз у році, у ніч на сьоме липня

У ту ніч сороки — добрі птахи — споруджують міст, щоб сумні закохані могли перейти Чумацький Шлях. Ієрогліфи в назві «танабата» означають — «сьомий вечір». Дві самих яскравих зірки — Альтаир і Вега — сіяють друг напроти друга по обох сторони Чумацького Шляху

У Японії в цей вечір молоді дівчини моляться про щасливе заміжжя. На деревах, на стінах будинків вивішують листочки кольорового паперу з короткими віршами або іменами, паперові фігурки юнака й дівчини. Смужки паперу прикріплені до гілок бамбука, адже його листи персоніфікують відданість — саме до свята закоханих

Непомітно за розмовою ми в'їхали в центр міста. Водій висадив нас на дві зупинки раніше, ніж звичайно, чемно пояснивши, що через свято район вокзалу й торговельний квартал закриті для транспорту

Зненацька повітря прорізали барабанний дріб і ніжні звуки флейт. Всі відразу заметушилися й кинулися до центра. Місто готувалося до свята заздалегідь і тепер стали перед гостями в ошатному оздобленні. У центральній частині міста тисячі бамбукових дерев гнулися під вагою декорацій. Крім стрічок і ліхтариків (їх тепер роблять не з паперу, а з вінілу, щоб не попсував дощ), місто прикрашали й герої японських народних казок — старий Такэтори; місячна принцеса Охимэсама; Момотаро — хлопчик, що народився з персика... А от і європейці — Лускунчик, герої казок Андерсена. Легка, невагома Одетта, з добірно піднятою ніжкою, танцювала із прекрасним принцом під звуки музики Чайковського

До мене підскочив шустрий парубок і простягнув блакитну брошюрку: «Пуризу!» Саме так звучить у вустах японців англійське «плиз». Чотири сторінки англійською мовою призначалися спеціально для іноземців, що приїхали на свято. «Уперше древнє свято Танабата в Хирацука був проведений в 1951 році з ініціативи власників магазинів у центрі міста, які вирішили для пожвавлення літньої торгівлі прикрасити традиційними прикрасами з бамбука місцеву Гиндзу — головну торговельну вулицю...»

Свято Танабата в Хирацука став засобом залучення покупців з початку 50-х років. Масштаби й популярність свята постійно росли, і зараз він став невід'ємною частиною життя міста

Рекламний проспект обіцяв концерти, виставки, святкові ходи. Вибори «мисс Танабата», виставка ювілейних поштових марок і тютюнових виробів, древній ритуал стрілянини з лука, паради пожежників, каратэистов, змагання оркестрів, спортивних шкіл, танці Танабата-одори — все це займало п'ять днів

Під звисаючими різнобарвними стрічками тяглися нескінченні ряди лотків. Крикливі торговці без утоми заважали якисоба — японську локшину, обсмажену з овочами й маленькими шматочками м'яса