В Японії до рису ставляться з особливою повагою. І справа не тільки в тім, що він основа харчування. У господарстві японців не пропадає нічого, що дає цей злак

З рисової соломи японці здавна робили безліч корисних і зручних речей: взуття, капелюхи, татамі, а також даху для будинків і одяг, спосіб виготовлення яких, до речі, дуже схожий. Та й призначення теж: захищати від дощу й снігу. Рисову солому зв'язують у довгі вузенькі снопики. Розкладають на підлозі й пропускають через них міцні джгути з тієї ж рисової соломи. Виходить щільна вузька циновка. Кілька циновок скріплюють так, щоб кінець однієї перекривав початок наступної. Тоді волога буде стікати без затримки, не проникаючи усередину, — зовсім як по черепиці або дранці. На покрівлю селянського будинку йдуть сотні циновок. Тільки на відміну від черепиці їх треба регулярно заміняти

На плащ-мино йде куди менше циновок. Десять — на дорослий, п'ять — на дитячий. Одну циновку складають удвічі й по краї зшивають — виходить каптур, схожий на кульок

Власне кажучи, весь мино тримається на каптурі, а краю його треба заорювати й притримувати рукою

На південних островах, де снігу не буває, накидку роблять іншу — з пучків соломи. Вона дуже кошлата, як кавказька бурка, тільки форми іншої. Здається, що людина надягла на себе пухнате барило. Потоки води скачуються з накидки, потрапляючи хіба що на ноги

У солом'яному одіянні дуже сухо й тепло, який би не йшов сніг і не хльостав дощ

До того ж тіло в такій накидці дихає. І незважаючи на загальне торжество синтетики, мино й накидки із соломи не виходять із уживання в японському селі. І напевно, ніколи не вийдуть
Принаймні, поки тут росте рис