Шведский місто Фалун. Кінець лютого. Ідуть лижні змагання: розігрується Кубок миру. Хвилюються глядачі за огородженням; голос спікера, що відраховує секунди й метри, розноситься гучномовцями далеко окрест...

Завтра ранком мені летіти додому, і хотілося просто пройтися, якось розрядити утому, що нагромадилася. На очі попадається вітрина магазина з яскраво-жовтим написом, засіяної червоними бризами: «Знижка — 50% на всі!» Але в магазинчике порожньо. Реклама «не стріляє». Повз вітрину повільно бреде обвішаний безліччю музичних інструментів людина-оркестр. Він не тільки умудряється грати відразу на всіх інструментах, але ще й співає щось зворушливо^-бадьоре, незважаючи на лютневий вітер, що зробив ліловим його особа

Я рухаюся далі, але хтось вистачає мене за руку. Обертаюся. Хлопець і дівчина в джинсах і коротких куртках простягають тонкий буклет з набраними крупно цифрами й написами: «Немає — ядерній зброї, так — без'ядерній зоні».
— Прочитайте й приходите до нас на збори. Там написано, навіщо, де й коли, — говорить дівчина, соромливо посміхаючись. Я теж посміхаюся й говорю, що прочита-те обов'язково прочитаю, але от прийти не смогу, тому що завтра поутру лечу додому, у Радянський Союз

Мої співрозмовники переглянулися. Я вже давно помітив, що при знайомстві шведи дуже безпосередньо дивуються тому, що іноземець вивчив їх рідна мова

— От вам би й потрібно відвідати наші збори. У нас у країні стільки шуму про ваші озброєння, підводні човни, ракетах...
— А хто ви й що, властиво, обговорюєте? — запитав я
— Ми молоді соціал-демократи, — початку дівчина. — Мене кличуть Ганна-Лена, за професією — художник-дизайнер, а це Петер, студент-медпк. Звичайно наш союз коштує левее соціал-демократичної партії Швеції. Але в цьому випадку ми цілком підтримуємо ініціативу Улофа Пальмі про створення без'ядерної зони в Центральній і Північній Європі
— Знаєте, — говорить Петер, — Швеція адже не завжди була мирної й нейтральною. Справа в тому, що у свій час наші поклади мідної руди дозволяли шведам вести загарбницькі війни. У нас, у Фалуне, зберігся стародавній мідний рудник

И раптом мої супутники пропонують подивитися рудник
— Не пошкодуєте. Пішли?
Ясогласился.

Прямокутний будинок, пофарбований у темно-червоні кольори. Усередині ліфт. Плавно сковзаємо в надра мідної гори...

До кінця епохи вікінгів — IX—XI століття — мідь усе більше вторгалося в побут скандинавів, неї почали вивозити й в інші країни. Тоді ж, мабуть, мідні поклади стали розробляти й біля Фалуна. Найбільшого розмаху видобуток міді в цих краях досягла в XVII—XVIII століттях: під землею трудилося одночасно понад тисячу робітників. Фалунская мідь ішла на пушки, нею оплачувалися поставки в скарбницю й зміст армії його величності

Ліфт зупинився. Глибина п'ятдесят метрів. Підземелля залите електричним світлом. У повітрі відчувається кислуватий присмак. Надягаємо каски, брезентові куртки, чоботи і йдемо по дерев'яному настилі. Просто лабіринт: звивисті ходи, ніші, спуски, підйоми... Гід пояснює, що мідну руду в XVII столітті тут добували звичайним для тих часів примітивним способом: робітник кувалдою й кайлом пробивався усередину шару, не дуже піклуючись про кріпильні спорудження

Входимо у величезний зал з темними отворами в стінах — ходи у всіх напрямках пронизують тіло гори. Це шахта Кройца. Посередині залу нагору йде височенна дерев'яна стіна, що колись защится насоси. Довідаюся, що це найвище дерев'яне спорудження у світі. Вірити доводиться на слово — очевидно, у кожному музеї є експонат, що місцеві ентузіасти обов'язково повідомляють «самим-самим». Біля стіни — дерев'яна баддя, — у ній піднімали на поверхню руду й людей. На вид вона ледве більше бака для білизни, але гід затверджує, що в ній уміщалися — ноги в бадді, руки вцепились у мотузку — шість чоловік. Подекуди в породі поблискують жовті плями, але в основному видні патьоки темно-червоних кольорів

Оглядаючи сходи при переході в сусідню шахту, зауважую, що дерево абсолютно не піддалося гниттю. Більше того, воно виглядає міцним і ґрунтовним, краще нового. Треба пояснення, що в мідній руді втримується консервант, що охороняє деревину від псування. З окислів цього металу виготовляють найпоширенішу у Швеції темно-червону фарбу. Саме в ці кольори пофарбована більшість дерев'яних будов

— Мідна руда консервує не тільки деревину, — продовжує гід. — В 1719 році тут була виявлена мумія шахтаря. Людина походила на сплячого, тільки тіло зовсім скам'яніло. Підняли на поверхню, але шахтаря ніхто не міг пізнати. Нарешті, підійшла одна бабуся й... довідалася в ньому Матса Исраэльсона, що пропали в шахті сорок два роки тому. Це був її наречений, з яким вона обручилася незадовго до його зникнення
— Втім, консервант цей на живі організми діє згубно, — помітив екскурсовод. — У шахтах намагалися використати коней, але вони швидко сліпнули й умирали...

В одній зі штолень розкладені інструменти, за допомогою яких добувалася мідна руда колись. Серед них смоляний смолоскип. До його рукоятки прикріплена дерев'яна боковина, у яку шахтар упивався зубами, оскільки руки в нього були зайняті. Дерев'яна бочка з питною водою, поруч — особлива склянка, що закривається, на довгій ручці — щоб діставати із глибини бочки чисту воду. Вода служила й «робочим тілом» при видобутку руди: вихід шару попередньо розжарювали, розвівши велике багаття, а потім поливали стіну водою