Виріс у моря місто...

ПРОт столиці до Бумердеса біля години їзди. Вибравшись із загаченого транспортом центра Алжиру, машина мчиться по автостраді повз нові мікрорайони. Багатоповерхові будинки з кольоровими панелями, молоді дерева, дитячі й спортивні площадки... У пригородах столиці особливо відчуваєш розмах комунального будівництва: бурхливо зростаюче місто бідує вжилье.

Прямі алея^-алеї-вулиці-алеї Бумердеса — білосніжного, чистого міста — умиті ранковим дощем. Пускають «зайчики» сонячні батареї на дахах п'ятиповерхових будинків. Вибудуваний по проекті алжирських архітекторів відразу після перемоги революції, Бумердес став містом науки й молодості: більше половини населення його — викладачі й студенти

Біля під'їзду Національного інституту легкої промисловості, що побудована за допомогою Радянського Союзу, нас зустрічає один з викладачів — Василь Іванович Корольов

Міцний, засмаглий, він легкою ходою йде по широкому коридору, заходить у студентські аудиторії, перекидається короткими фразами з викладачами-алжирцями, багато хто з яких кінчали вузи в нас встране.

— Отут ми проводимо час частенько й після занять, — говорить Корольов, — ведемо шахові, спортивний кружки, навіть «Умілі руки» і ізостудію. Чим більше спілкуємося зі студентами, тим краще довідаємося їхні інтереси, погляди — виходить, нам легше зрозуміти один одного, цікавіше працюватися

Василь Іванович розповідає, що спочатку в Бумердесе при участі радянських фахівців відкрилася Африканський нафтовий і текстильний центр — перший вищий навчальний заклад в Алжирі. Потім від нього відбрунькувався інститут легкої промисловості

Студенти тут з усією країни — діти скотарів, кочівників, робітників і ремісників, приїжджають юнака навіть із оазисів Сахари. Абітурієнти із глибинки нерідко з'являються на іспитах у національних одягах, а дівчини, яких серед студентів стає усе більше, — у довгих платтях, накидках

Французькі воєначальники, скоряючи алжирські землі, відзначали грамотність населення, що вміло читати й писати по-арабски. Руйнуючи традиційні школи в селах і медресе в містах, французи не створювали іншої системи утворення. Генерал Дюкро, доповідаючи в 1864 році Наполеонові III про те, які перешкоди лагодяться розвитку місцевих, арабських, шкіл, вставив досить красномовну фразу: «Ведемо, одним словом, матеріальне й моральне руйнування тубільців».

Зараз учиться кожний четвертий алжирець. У країні сто тисяч студентів, а на березі моря виріс місто науки. Студентів забезпечують сучасними гуртожитками, стипендією й харчуванням

— У нашому інституті студенти вивчають науковий соціалізм, — продовжує Корольов, — читають Маркса й Леніна, замислюються над найгострішими соціальними питаннями. Особливо над проблемою національної самосвідомості, об'єднання арабів у боротьбі за свої права...

...У день, коли в Алжир з окупованого Ізраїлем Бейрута вивезли спочатку палестинських дітей, а потім і палестинських бійців Опору, студенти скупчилися в телевізора: ішов репортаж з молодіжного табору, де оселили палестинських хлопців. Їх було потрібно підгодувати, а головне — обласкати, заспокоїти. На екрані великим планом — особи хлопчиків і дівчинок. У всіх не по-детски серйозні, замкнуті, із глибоким сумом ока. Часом хто-небудь із дітей пожвавлювався, починав квапливо розповідати, потім, видно, згадував про вибухи, про страшний — знову лякався, тихо плакав, закривши особу руками...

Показали палестинців, що залишають Бейрут: незломлені, вони потрясали над головами зброєю, викидали нагору руки, стислі в кулаків. Серед глядачів відразу спалахнула суперечка:
— Жорстоко було залишати їх одних...
— Але Алжир допомагав як міг...
— Мало цього. Потрібно боротися разом...
— Ми розрізнені — у цьому слабість арабів...

Я чув, як бурхливо обговорювали хлопці телеінформацію про посилення американської присутності в Середземномор'я:
— Вони оточили Середземне море кільцем військових баз...
— От планують установку ракет середнього радіуса на Сицилії. Але адже вони будуть націлені й на Африку...
— Шумлять про «радянську погрозу», а хіба у вас є тут військові бази? Ні, тільки американські...
— Ні для кого не секрет, що «Першинги» і крилаті ракети можуть бути спрямовані з Європи й на африканські держави, що йдуть по шляху прогресу...

...Ми йшли з інституту жарким африканським полуднем до моря по широкій вулиці, обсадженої евкаліптами. На березі — кілька будиночків. Це Чорні Скелі — рибацьке сільце, куди в 1962 році втік із занадто неспокійної столиці французький генерал-губернатор зі своїм штабом і охороною. Але тиша в глушину виявилася оманною: губернаторові довелося незабаром податися в метрополію. Недовго свистів вітер у спустілій резиденції й кинутому французькому ресторанчике. Незабаром після перемоги революції до шуму морського прибою домісився гул великого будівництва. На березі почали зводити Бумердес.

Більшу площу, облямовану газонами, замикає довгий значний будинок — Інститут нафти, газу й хімії

Від'їзд французів-викладачів в 1962 році дуже гостро порушив питання про національні кадри. У різних галузях господарства країни працювало всього кілька алжирських фахівців з вищим утворенням. Виручила наша країна, зробивши економічну й технічну допомогу при будівництві нового інституту, надіславши досвідчених викладачів

Випускники цього інституту й створеного при ньому технікуму становлять тепер ядро кваліфікованих фахівців Сонатрака — національної компанії по видобутку й переробці нафти й газу, у якій зайняте більше ста тисяч робітників