Мэйн-стрит — головна вулиця Гибралтару, англійської колонії на півдні Пиренейского півострова, — бере початок у морського порту й тягнеться уздовж узбережжя на північ, до вузького піщаного перешийка. Там проходить границя з Іспанією. Щоранку англійські солдати відкривають на своїй стороні границі ворота, зібрані зі значних металевих прутів. Однак такі ж ворота на іспанській стороні — через нейтральну зону — залишаються закритими: пішоходи ще можуть перетинати границю (точніше, уже можуть: відповідне рішення було прийнято недавно), а от для автомобілів шляху немає. Установлене перед воротами символічне загородження із червоно-білих дерев'яних планок і колючого дроту нагадує про те, що Іспанія от уже чотирнадцятий рік продовжує блокаду Гибралтару

Два іспанських прикордонники розташувалися на лаві в невеликого будинку митниці. У руках в одного з них транзисторний радіоприймач, і він, очевидно, ніяк не може вирішити, яку програму — іспанськ або англійську — вибрати, щоб побороти нудьгу. У сотні метрів расхаживает англійський поліцейський у корковому шоломі й голубой форменій сорочці з короткими рукавами. Його завдання — стежити за тим, щоб автомашини, які тут майже не з'являються, не зупинялися в переходу через границю: відповідно до англійської версії, він так ніколи й не закривався. Між прикордонними постами на нейтральній смузі крізь тріщини в асфальті пробивається трава. На початку шістдесятих років щодня через границю проїжджали десятки автомашин, неї перетинали численні туристи, а також дванадцять тисяч жителів, що працювали в колонії, іспанського міста Ла-Линеа, що примикає до нейтральної зони з півночі...

Гибралтар вражає насамперед своїми мініатюрними розмірами й з моря видний весь, відразу. Квартали його — шість із половиною квадратних кілометрів — розташувалися на західних і південних схилах скелі висотою 425 метрів, складеної із крейдових порід. Отут немає широких магістралей, просторих площ і висотних будинків. Вузьким, обділеним світлом провулки, мощені брущаткою, кам'яні сходи, що ведуть із тераси на терасу. У підніжжя скелі, над кипенью зелені, теж тісняться черепичні дахи малюсіньких будиночків

Для сільського господарства або великої індустрії в Гибралтарі місця немає. Більше половини території зайнято військовою базою. Звідси надзвичайно висока щільність населення: більше восьми тисяч чоловік на квадратний кілометр

Хронічно не вистачає житла. З 1954 року існує список черговиків на одержання квартир. Список щорічно збільшується на кілька сотень людин. Нові землі під забудову доводиться відвойовувати в моря, а це — так само як і будівництво багатоповерхових будинків на крутих схилах — вимагає величезних витрат. Робітники, що приїжджають із Марокко, живуть у старих казармах. У стародавніх фортифікаційних спорудженнях розміщаються адміністративні установи, середня школа й теплова електростанція. Пороховий склад перетворений у нічний клуб

Тишу вузьких гібралтарських вулиць час від часу порушує стукіт коліс старомодних екіпажів, прикрашених різнобарвними стрічками й дзвіночками. Їхні пасажири — головним чином туристи — роблять коротку подорож по місту, знайомлячи з його визначними пам'ятками й історією

Гибралтар протягом багатьох сторіч піддавався навалам чужоземців: римлян, арабів, англосаксів. Стародавня міцність, зведена в XIII столітті нашої ери на західному схилі, дотепер зберігає сліди колишніх боїв і тривалих облог. Про тривожне минуле нагадують артилерійські знаряддя, так і варті із часів середньовіччя на вершині скелі. Звідси, з оглядової площадки, відкривається вид на Гібралтарську протоку, а в ясний день проглядається й африканський берег. По обидва боки протоки піднімаються гостроверхі гори — Геркулесовы стовпи, як їх називали вдревности.

До початку XVIII століття Гибралтаром володіла Іспанія, але, зазнавши поразки від англійців у війні за іспанську спадщину, була змушена поступитися «Скелю» британській короні. (Слово в лапках написано з великої букви не випадково: англійці так дотепер і називають Гибралтар — «Скеля».) Великобританія перетворила Гибралтар у потужну військово-морську базу й зробила її опорним пунктом колоніальних захоплень в Африці, Азії, на Ближньому й Середньому Сході. Британською колонією Гибралтар залишається й сьогодні. Інтерес Лондона до нього цілком зрозумілий — це один із ключових стратегічних пунктів Середземномор'я. Там перебуває штаб командуючого Гібралтарським військово-морським районом ВМС Великобританії й штаб командуючого об'єднаними військово-морськими силами НАТО в районі Гибралтару

На західному узбережжі розміщається глибоководна гавань, де щодня кидають якорі десятки вантажних і пасажирських судів, обслуговування й ремонт яких — основне заняття тридцатитысячного населення колонії. В 1982 році верфі Гибралтару широко використали для відновлення кораблів, ушкоджених під час англоаргентинского збройного конфлікту через Фолклендських (Мальвинских) острови. У надрах скелі гілкується мережа тунелів і галерей, де розміщені арсенали, вузол зв'язку й центр спостереження за пересуванням судів у Гібралтарській протоці

Англійський уряд представляє в Гибралтарі губернатор, він же — начальник гарнізону колонії. Губернатор відповідає за зовнішню політику, оборону й внутрішню безпеку, а також за «фінансову й економічну стабільність» Гибралтару. Всіма іншими питаннями внутрішнього життя відає місцева рада міністрів, очолюваний Джошуа Хасаном. В 1969 році британський парламент затвердив діючу й понині конституцію колонії. У преамбулі її говориться, що населення Гибралтару проти його волі не може бути віддане під суверенітет іншої держави. Прийнятий недавно у Великобританії закон надає жителям Гибралтару право на одержання англійського громадянства