Зиние сутінки, опускаючись на ліс, густіли. Незабаром усе порине в ніч, почнуть ходити ведмеді, а товариш мій, здається, не квапився вертатися...

— Э-ге-гей! — прокричав я, вибираючись із приосадкуватої мисливської хатинки, де ми збиралися провести кілька днів. Густа висока трава оточувала її, стіною підступаючи до порога. Звук мого голосу канув у хащі й навіть не відгукнувся луною. Чутно було тільки, як шумить неподалік ріка так плещеться в ній риба: кета й горбуша, що прийшли на нерест із далекого океану. За рибою й спустилися з околишніх гір бурі ведмеді

— Ю-ра-а! — склавши рупором руки, покликав я ще раз. Але скільки не прислухався, відповіді так і не дочекався

«Недобре, Носків,— проворчал я, вертаючись у хату.— Думаєш тільки про свого птаха, а міг би згадати й про мене».

Носків пішов у ліс, прихопивши нашу єдину рушницю. Залишившись на самоті, без рушниці, у сутінках, що згущаються, я почував себе неспокійно. А вночі?..

До нашого приходу в хатинці побував ведмідь. Цілком ймовірно, дуже розлютований. У лісі по шляху до зимовища ми наткнулися на петлю — браконьєрську пастку, з якої звір якимсь дивом зумів вирватися. Напевно, він і заглянув у хатинку, щоб порахуватися з людьми. Проломив дах, згорнув трубу, а потім, виламавши віконце, забрався усередину. І відвів душу — перевернув грубку, расшвырял посуд, зірвав матраци з нар і роздер їхніми пазурами. Ясно було, виявися в ту хвилину в зимовище люди, звір не пощадив би їх. Вибивши друге віконце, ведмідь пішов, але хто знає, чи не бродить він десь неподалік, щоб ще раз відвідати людське житло?

Затягши віконця поліетиленовою плівкою, заклавши діри в даху дерном, я поставив на піч цебра й каструлі, збираючись у випадку небезпеки вдарити по них, як на сполох, коцюбою. Але все це були, звичайно, півзаходу, і без рушниці врятуватися від розлютованого ведмедя я не сподівався. А Носків усе не вертався. Уже настала ніч...

З Юрієм Носковым, викладачем музики із селища Шушенское, я познайомився, задавшись метою сфотографувати білого кречета. Рідкий птаха, що не побачиш у зоопарках, але з ім'ям якої багато зв'язано в історії Русі. Її стрімким польотом і неперевершеною хоробрістю любувалися царі й бояри, великі полководці й прості сокольники. Даруючи білих соколів правителям сусідніх держав, росіяни могли сподіватися, що ті не вчинять війни, зроблять при необхідності допомога. Заради збереження кречета був створений на півночі Кольського півострова перший у країні заповідник на Сімох островах — Государева заповідь. Тепер же цей птах став настільки рідкий, що вчені занесли її в Червону книгу як вид, якому загрожує зникнення. Не без праці мені вдалося відшукати гніздо кречетов звичайні, темної, фарбування, а от білих птахів так поки й не зняв. Про це я якось розповів на сторінках журналу (Див. нарис «За соколом ясним, за кречетом червоним».— «Навколо світу» № 8 за 1981 рік) і незабаром одержав листа із Шушенского. Невідомий мені товариш із далеких енисейских берегів повідомляв, що знає місця, де гніздяться білі кречеты. Підписався він просто: Юрій Носків. Ми зустрілися, коли Юрій приїжджав у Москву за музичними інструментами для школи. Отут^-те я й довідався, що, крім музики й малювання, ця людина всерйоз захоплюється ловчими птахами. Себе він без стиснення називав сокольником, але на відміну від сокольників минулого, які тільки навчали птахів і полювали з ними, Юрій був ще й помытчиком. Сам розшукував і отлавливал потрібних для полювання птахів. Їх він тримав у себе тільки під час полювання, а потім віддавав у невеликий зоопарк у Шушенском, щоб ними могли помилуватися люди

З розмови з'ясувалося, що птахів він знав у досконалості, не гірше іншого орнітолога. І яких тільки хижаків не побувало в нього! Минулого й соколи, і беркути, і яструби, але найбільше мріяв він добути білого камчатського ястреба-тетеревятника. Самого великого й сміливого. Заради того, щоб роздобути його, Носків уже кілька разів їздив на далеку Камчатку, витрачаючи гроші й відпускний час, але яструби поки не знаходив. Зате в одну з поїздок він примітив білих соколов-кречетов.

Уже потім, із чергового листа Юрія, я довідався, що він знову відправився на Камчатку й відшукав у горах півострова Говена не одне, а цілих три гнізда кречетов, у двох з яких гніздилися зовсім білі птахи. Юрій писав, що близько підходив до гніздам і був уражений безстрашністю, з яким ці птахи захищали гніздо

Юрій повідомив також про свою знахідку Володимирові Євгеновичеві Флінту. Відомий орнітолог, що прославився операцією по порятунку стерха — білого журавля, узявся разом із ученими Окского державного заповідника за створення розплідника по розведенню хижих птахів у неволі (Див. нарис Л. Чешковой «Журавлиний лемент над Брыкиным Бором».— «Навколо світу» № 4 за 1983 рік). Тому що тільки так, навчившись розводити хижих птахів у розплідниках, їх можна, як уважають учені, урятувати від зникнення

Флінт запропонував Юрієві разом зі співробітниками Інституту охорони природи спробувати в наступний сезон відібрати із гнізд кречетов трохи пташеняти для розплідника. Юрій охоче погодився. Справа це вважав він цікавим, тому що надалі розплідники могли поставляти ловчих птахів і для аматорів-сокольників. Домовившись про усім із Флинтом, він запросив у цю поїздку й мене. Зустрітися вирішили на Камчатці

...Уже перевалило за північ. Носкова не було. Якщо він заблудився, залишився коротати де-небудь час під кущем до світанку, то положення його було гірше мого. У кромішній тьмі рушниця вже не захист від ведмедів, тільки перешкода, а я все-таки перебував у хатинці. До того ж Юрія зараз поедом їла мошка. Я на власному досвіді переконався, що від укусів цієї тварини не рятує ні мазь, ні захисний одяг