Хазарський каганат. Арабо-хазарські відносини й Кавказ

В 42 р. х. (662/663 р.) араби воювали з аланами, які були союзниками Візантії й, мабуть, Хазарии. А потім вся увага арабських джерел зосереджує на смутах у Халіфаті й боротьбі Омейадов з Алидами й іншими родичами й сподвижниками пророка. Порівнюючи із цими звістками відомості Мовсеса Каланкатваци, можна припустити, що саме після нещасливого походу братів ар-раби’а на Баланджар албанський князь Джуаншер зумів, використавши цю подію й смути, що почалися в Халіфаті, стати самостійним і, уміло лавіруючи між хазарами й арабами, залишався таким до своєї смерті в 670 р. Заставою дружби з хазарами став його шлюб з дочкою хакана. Князь Джуаншер був убитий при не цілком ясних обставинах, описаних у досить красномовній формі Мовсесом Каланкатваци. В убитого минулого сини, яким Джуаншер на смертному одрі роздали долі ("бажинк"). Однак знати Албанії разом з католикосом затвердила князем племінника Джуаншера Вараз-Трдата, якому довелося підкоряти країну, у тому числі й столицю Партав. Отже, всупереч Мовсесу Каланкатваци в країні зовсім не було одностайного рішення на користь Вараз-Трдата. До того ж в Албанію вторглись "хони" (тобто хазари), за словами історика як би мстячи за кров Джуаншера. Вараз-Трдату за допомогою католикоса Елиазара довелося виправдуватися перед Алп-Илутвером, доводячи свою непричетність до вбивства Джуаншера. Новий албанський князь був затверджений халіфом як намісник прикордонної області ("сахманакала") Східного краю й керуючого всім царством Алванк і гаваром Утик. Боротьба Вараз-Трдата за твердження як князь Албанії тривала близько 12 років, після чого він, зібравши албанських нахараров і католикоса, звернувся до них із промовою, у якій описав тяжке становище Албанії, змушеної платити данина ("харк) "лютому народу таджиків" і навалам, що піддається з року в рік "хонів". На цій раді було вирішено направити посла до арабів і хазарів, щоб схилити їх до миру й дружби. Перед цим Вараз-Трдат зав'язав зносини з вірменами, правитель яких Григір Мамиконян, використовуючи арабо-візантійську боротьбу, намагався стати самостійним. Головним ворогом Закавказзя в цей час, мабуть, були хазари, оскільки недавно затвердилися в Халіфаті Омейады були зайняті зміцненням своєї влади й боротьбою з Візантією. Цим і варто пояснити посольство єпископа Исраэла до Алп-Илутверу, настільки докладно описаного Мовсесом Каланкатваци. Імовірно, до цього часу варто віднести відмова закавказьких країн (Вірменії, Грузії й Албанії) платити харк арабам, про що пише Левонд, перед цим що відзначав, що халіф Муавия зобов'язав вірменів платити харк у розмірі 500 дахекан у рік. Як уже сказано, християнізація "хонів" виявилася короткочасної й в 685 р. хазари обрушилися на Закавказзя. У боротьбі з ними загинув ишхан Вірменії Григір Мамиконян і багато албанських і грузинських князів. Про це повідомляє Левонд, відомості ж Мовсеса Каланкатваци про події тієї пори досить суперечливі. Вараз-Трдат, здається, намагався лавірувати між хазарами, арабами й греками. Він разом із синами відправився в Константинополь, де пробув п'ять років, а потім, залишивши синів заручниками, повернувся в Албанію й передався "таджикам", зобов'язавшись платити данина тільки ім. Імператор Юстиніан посадив за це албанських царевичів у в'язницю, звідки їх звільнили після смерті Юстиніана. Історик у зв'язку із церковними справами згадує "тикин" ("пані, володарку") Албанії Спрам, дружину Вараз-Трдата, що очевидно управляла країною під час відсутності чоловіка. У зв'язку з подіями початку VIII в. згадають ишхан Албанії Варазо, син Вахтанга, онук Варазмана. Як він співвідноситься з Вараз-Трдатом - невідомо. Арабські джерела для історії Закавказзя 80-90-х років VII в. також дають деяке, але в загальному з них треба, що в цей час тут панували хазари. Імовірно, із цим зв'язані поїздки й тривале перебування Вараз-Трдата в Константинополі. В 695 р. імператор Юстиніан II у результаті перевороту був позбавлений трону (і носа) і засланий у Херсонес, де зав'язав складні відносини з хазарами. Безносий василевс женився на сестрі (за іншим даними, дочки ) хакана, але потім відіслав її (вагітну) до батька, а сам відплив на захід і за допомогою владики булгар Тервеля повернув трон. Події ці якось зв'язані й з тим, що відбувалося в ту пору в Закавказзя. У всякому разі, вірменські літописці їх зафіксували, хоча й у своєрідній формі. Згідно Левонду, Тровэль (тобто Тервель) - полководець ("айр пзор") хакана, що загинув у бої, але забезпечив Юстиніанові перемогу. Тервель одержав від Юстиніана титул кесаря й став союзником імперії, у тому числі й проти арабів. Можливо, що Тервель діяв у союзі з хазарами, що підтверджується версією Левонда, що, однак, містить неточності. У всякому разі, Юстиніан після твердження в Константинополі послав флот у Крим, для того щоб взяти дружину. Флот майже весь затонув, але хакан повернув імператорові дружину й сина. Все це відбувалося в 705-707 р., коли в Закавказзя відбулися більші зміни. Смути в Халіфаті почалися ще в 50-х роках VII в., внаслідок чого загинули два останніх "праведних халіфи" - Осман і Алі. У боротьбі, що почалася, переміг Омейад Муавия I, що опирався на сірійські війська, що були аванпостом на візантійській границі. Однак лише до 90-м років Омейады усунули своїх суперників і, об'єднавши Халіфат, приступилися до подальшої експансії на всіх границях - західної, північної й східної. Особливе значення для стабілізації держави мали реформи Абд ал-малика (685-705 р.) і практична діяльність намісника східних провінцій Хаджжаджа (694-714 р.). Опір Хариджитов, Алидов і іншої опозиції було жорстоко подавлене. Хаджжадж штурмом взяв Мекку, а потім потопив у крові збурювання в Іраку. Реформи Абд ал-малика впорядкували фінанси, удосконалили систему керування. Це дозволило перейти до активних дій у Малій Азії й Закавказзі. Деякі успіхи византийцев у цьому районі наприкінці 80-х років змінилися поразками. Ишхан Вірменії Смбат Багратуни в 693 р. підкорився арабам, потім пішли успіхи останніх у східній Малій Азії. Успіхи перемінялися невдачами, і навпаки, але в 82 р. х. (701/702 р.) арабські війська остаточно скорили Вірменію, де встановили жорстокий окупаційний режим, що викликав повстання 703 р. Повсталі встановили зв'язок з Візантією, але одержали лише титул куропалата для Смбата Багратуни. Призначений намісником брат халіфа, Мухаммед ибн Мерван домовився з вірменським намісником католикосом, що в обмін на забезпечення волі сповідання християнства й визнання прав церкви пішов на угоду з арабами. Юстиніан, Що Повернувся на той час із кримського посилання, II зумів схилити Смбата Багратуни на нове повстання, пославши цього разу й візантійські війська. Однак об'єднане вірмено-візантійське військо було арабами розбито. Мухаммед ибн Мерван цим не удовольствовался й зібрав опозиційно настроєних нахараров під приводом внесення їх у списки для одержання платні й спалив у церквах Нахчавана й сусіднього селища Храм.

 

« Пред.		След. »