От наш самий цікавий цех,— говорить пан Парл.— Тут працюють різьбярі по дереву

На меблеву фабрику на окраїні Банкока мене привело бажання подивитися, як роблять знамениті тайські барельєфи з тикового дерева. Пан Парл — комерційний директор — підводить мене до стола, за яким схилився літній чоловік в окулярах з опуклими стеклами

— Це Буньен, потомствений різьбяр. Він з півночі, із провінції Чианграй. Там різьблення по дереву — традиційний промисел. Буньену шістдесят три роки. Ремеслом займається років сдвенадцати.

Майстер вирізує рельєфну картину на дерев'яній дошці. На шматку повсті — кілька маленьких блискучих стамесок. Майстер по черзі бере їх і спритними, відточеними рухами наносить штрихи на картині. Зараз він обробляє крону зображеної на дошці пальми. Вражають його доведені до автоматизму рухи, спритність, з якої він вирізує тропічні зарості, фігури мисливців, що встромили довгі списи в, що ізвивається на землі тигра

— Різьбяр знає напам'ять більше тридцяти сюжетів. Кожний може вирізати із закритими очами. Воно так і краще: бідолаха адже погано бачить. Дванадцята година напруженої роботи в день, до того ж увечері, при тьмяній лампочці. Так що вирізує, можна сказати, на дотик. Але з кожним днем йому усе сутужніше. Буньен не скаржиться, але я бачу, як іноді, морщачись від болю, він розтирає суглоби пальців. Ще два^-двох-два-рік-два, і зовсім не зможе працюватися

— Піде на пенсію? — запитую я

На особі пана Парла збентежена посмішка

— Пенсія йому не покладена. Той, хто трудиться в приватній компанії, повинен двадцять років виплачувати певну суму до фонду соціального забезпечення. Але йому було не до цього. Треба було піднімати чотирьох дітей. У монастир, напевно, піде. Діти його самі ледь зводять кінці з кінцями, і навряд чи їм удасться прокормити старого

 Буньен зігнувся над своїм столом, по його порізаному глибокими зморшками особі стікають краплі поту

— Останнім часом він погано заробляє,— говорить пан Парл,— не та продуктивність праці...

У самого входу в цех хлопча років десяти ретельно зачищає наждаковим папером більшу дерев'яну фігуру слона

Пан Парл кладе хлопчикові руку на плече

— Тават — наш самий молодший робітник. На фабриці шість місяців. Раніше просто підмітав і забирав сміття, а кілька днів назад я дозволив йому виконувати деякі підсобні операції. Годика два на підхопленні, а потім прикріпимо до майстра, буде йому допомагати, а заодно й учитися

— Він теж одержує зарплату?

— Хазяїн платить тільки тим, хто працює самостійно. У найкращому разі Тават буде одержувати гроші років через шість. А поки йому покладено дві чашки рису в день і небагато овочів. Так ще дозволяють ночувати в цеху. Таких хлопців у нас чоловік п'ятнадцять, вони всі ночують тут, от на цих купах стружок. Діти з бідних родин, а батьки раді, що їх все-таки вдалося прибудуватися

— Ким ти хочеш стати? — запитую я Тавата.

— Різьбярем по дереву. Таким же майстром, як пан Буньен,— відповідає він

Хлопчик посміхається й знову приймається за слона. Видно, робота йому подобається, і він уважає, що йому повезло

Напевно, те ж думають і його батьки. Адже постійна робота — це така рідкість...

Раби за дві монети

...На схрещеннях бангкокских вулиць, де машини міцно застряють у пробках, снує безліч босоногих замурзаних дітлахів. Вони пропонують нудьгуючої чекаючи зеленого сигналу водіям і пасажирам свіжі газети, букетики троянд, маленькі гірлянди запашних квітів жасмину, дрібно нарізані фрукти й насолоди

У Банкоку їх називають «діти перехресть». У школу вони не ходять, адже чи ледве не із шестирічного віку їм доводиться допомагати батькам. Дітей можна побачити й у кінотеатрів, магазинів. Вони пропонують повартувати машину, помити її. Одержавши дрібну монету, складають долоні, роблячи знак «савади» — традиційний таїландський жест вітання й подяки, низько кланяються

...Хлопці з більшими дерев'яними ящиками бігають по Сухумвиту й інших центральних вулицях Банкока, пропонуючи перехожим почистити взуття

И так по всьому місту. Чому вони замість того, щоб ходити в школу, зайняті пошуками копійчаного заробітку?

Відповідь на ці питання дають цифри, що приводять таїландською пресою. Прожитковий мінімум у Таїланді становить двісті бат на людину на місяць у містах і сто сімдесят п'ять у сільських районах. Четверта частина населення країни живе нижче цього рівня

Хоча початкове — з першого по сьомий клас — утворення в державних школах безкоштовне, багато родин просто не можуть дати своїм дітям можливість учитися: школяру треба мати форму, підручники. Та й не всі батьки в стані прокормити своїх дітей. Тому сорок зі ста десятилітніх дітлахів не ходять у школу, а з дітей старше чотирнадцяти років учиться всього лише десята частина

От вони й виходять на вулиці, щоб принести в родину хоча б небагато грошей

Але ці діти все-таки живуть будинку з родителями. Доля деяких їхніх однолітків складається гірше.

Один раз раннім ранком поліція влаштувала облаву на кондитерській фабриці в Тхонбури: надходили відомості, що тут незаконно використається дитяча праця. Було обнаруженно п'ятдесят шість дівчинок у віці від восьми до п'ятнадцяти років. На фабрику дітей віддали батьки за щорічну плату від тисячі до тисячі восьмисот бат. Дівчинок змушували працювати в бруді й вогкості із шести ранку до одинадцяти вечора, тримали впроголодь, за найменші провини жорстоко били. Незадовго до рейду поліції дві дівчинки вмерли: власники фабрики ніколи не показували захворілим лікарям. Всі діти виглядали худими й виснаженими. У багатьох лікар виявив туберкульоз, шлункові захворювання, розлади нервової системи