Єрусалим — головне місто Палестини, або, як неї називають, Святої землі — має тисячолітню історію. Волею долі він став святинею трьох религий: іудейської, християнської й мусульманської. Тут сусідять пам'ятники різних епох і народів: елліністичні й римські руїни, знаменита ротонда Труни Господня, середньовічні арабські мечеті й суперсучасні синагоги

Чотири десятиліття назад «священне місто» був розділений на арабську і єврейську частини. Західний Єрусалим відійшов до утвореного в Палестині державі Ізраїль, а Східний був приєднаний до Йорданії. У червні 1967 року Ізраїль захопив і східну частину міста, а пізніше оголосив весь Єрусалим «неподільною столицею» єврейської держави

Про те, що Російської православної церкви належить на Святій землі нерухомість, я, зрозуміло, знав. Але одна справа читати про це в іноземних журналах і книгах, а інше — самому ступити в один із кварталів Єрусалима, що отут називають «російською територією». І думаю, зрозуміло моє хвилювання побачивши укріплених на будинках рельєфних знаків з написом «Російська духовна місія в Єрусалимі». Кілька кроків по брукованій вуличці, і переді мною виник грандіозний Троицкий собор, побудований, як мені розповіли, в 1867 році

Напередодні я зв'язався по телефоні з начальником Російської духовної місії в Єрусалимі архімандритом Микитою. Він вислухав мене й заявив:
— Охоче з вами зустрінуся. Але завтра свято Благовіщення. У Троицком соборі буде врочисте богослужіння. Якщо хочете, можете поїхати із мною...

Рано ранком у призначену годину до готелю підкотив темний БМВ-320. На вітровому склі красувався знак Російської духовної місії. Познайомившись із мною, архімандрит Микита представив свого заступника ігумена Єлисея. У їхній компанії я почував себе трохи скованно, але це швидко пройшло. Мене захопив розповідь, почата по дорозі батьком Микитою

Перше з відомих нам письмових свідчень про паломництво у Святу землю залишив в 1062 році чернець Варлаам. В 1109 році Єрусалим відвідав ігумен Данило. Він докладно описав свою подорож, і його «Ходіння» стало для російських прочан свого роду путівником по Святій землі. До речі, і саме слово «прочанин» відбулося, виявляється, від звичаю привозити з Палестини дивовижну на Русі пальмову галузь

У колишні часи подорожі до Труни Господню були повні пригод і небезпек.  Чи не кожний такий випадок ставав подією державної й загальцерковної важливості. Одна із прочанок, дочка полоцкого князя Евфросинья, була навіть прилічена до лику російських святих. Удома, за словами Карамзина, вона «день і ніч трудилася в списуванні книг церковних», а під час паломництва їй «пощастило» умерти й бути похованої на Святій землі

У середині XVII століття московський патріарх Никін заснувало неподалік від Москви монастир, що назвав Новим Єрусалимом. У ньому по кресленнях двічі відвідало Палестину прочанина Арсенія Суханова був побудований грандіозний Воскресенский собор — незначно змінена копія храму Труни Господня в Єрусалимі...

Слухаючи батька Микиту, я з деяким трепетом поглядав з вікна на оригінал, що піднімається над Східним Єрусалимом. Храм Труни Господня був відбудований в XII столітті лицарями-хрестоносцями, що завоювали Палестину, на місці зруйнованого раніше спорудження IV століття. Згодом святиня перебудовувалася мало й зберегла в основному суворий середньовічний вигляд. Попетляв по кривих вуличках арабської частини міста, ми виявилися в Західному Єрусалимі

Резиденція начальника Російської духовної місії в Єрусалимі розмістилася в скромному двоповерховому будинку біля Троицкого собору. З подивом звертаю увагу на вартий поруч білий «фольксваген» з великими латинськими буквами «UN » на дверцятах і даху. Він належить радянським представникам зі складу військових спостерігачів ООН. Ігумен Єлисей пояснює, що наші військові, приїжджаючи в Єрусалим з Каїра або Дамаска, воліють зупинятися не в міських готелях, а в невеликому затишному готелі при місії. Адже тут завжди раді бачити співвітчизників

Ми піднялися в просторий кабінет начальника місії. Він обставлений стримано на відміну від захаращених несмачними меблями багатьох наших казенних офісів за рубежем

Батько Микита повідали про те, що ідея установи Російської духовної місії в Єрусалимі виникла ще в 1841 році. Тоді у Святейшем синоді Російської імперії вирішили затвердити постійне перебування на Святій землі російського архімандрита й декількох ченців. Вони повинні були вести богослужіння для численних на той час російських прочан. З метою вивчення проблеми, а також для библейско-археологических вишукувань у Єрусалим відправився архімандрит Порфирій Успенський. Він виконав своє завдання, і в 1847 році відбулося офіційне відкриття Російської духовної місії

Архімандрит дістав і показав мені інструкцію, що визначала основні завдання місії в рік її підстави

«Російська духовна місія в Єрусалимі,— говорилося в ній,— служачи серед инославных і іновірних зразком упорядженої православної чернечої обителі, має своїм істотним призначенням задоволення духовних потреб росіян, що перебувають там, підданих і росіян прочан. Відповідно із цим, не обмежуючись відправленням богослужінь і духовним повчанням прочан, духовна місія додає особливе піклування до того, щоб благочестиві їхні бажання, привлекшие їх у Святу землю, були задоволені з можливою повнотою».