У нас носяться з іноземцями як з писаною торбою. Їх зустрічають, супроводжують, годують, возять, улаштовують. Для них призначені кращі готелі й ресторани, куди найчастіше не пускають власних громадян. А якщо нас пускають, то викидають із появою на обрії заморських пташинок з будь-яким оперенням». Приблизно таку тираду я в серцях вимовив, звертаючись до підмосковних беріз, і понапрасну тряс повітря в Шереметьєві, куди прилетів після місячного перебування в Англії. Година я чекав свою валізу, півгодини безуспішно шукав візок для багажу, потім стояв у черзі на таксі, а мимо наші гіди, кудахтая, провели до автобуса групу молодих і кудлатых англійських учених

Місяць назад, пройшовши митницю англійського аеропорту Хитроу, я побачив чоловіка із плакатом «Містер Васильєв» і підійшов до нього. Він виявився таксистом, найнятим Британською академією, щоб зустріти мене й доставити в готель. Він взяв валізу, помістив його на одну з візків, що стояли поруч, і проводив мене в підземний гараж. Хвилин через сорок разом з багажем, піднести який він не вважав нижче свого достоїнства, він здав мене на руки адміністраторові маленького готелю «Адельфи».

Із ключем мені вручили пакет. У ньому виявилися 20 фунтів (розписки не зажадали), карта Лондона, більше докладна, чим та, котру за рупь продають приїжджим у московських вокзалів заповзятливі «кооператори»; схеми метро й автобусних ліній, розташування архівів, бібліотек, востоковедных центрів, де мені стояло побувати; звіт про діяльності Британської академії; лист із запрошенням прийти для уточнення програми до пані Джейн Лиддон завтра в десять тридцять. Адміністратор, він же бухгалтер і ключник, негайно заклав вартість випитої мною чашки сподіваючись на згадку комп'ютера

Устав я рано, вивчив карту — і благо не було дощу — вирішив пройтися пішки, хоча шлях стояв неблизький. Минув Кромвельроуд, повну автомашин і червоних двоповерхових автобусів, Гайд-парк із дикими утоками в ставку й вершниками (напевно, мільйонерами). Куточок ораторів, де можна залізти на табуретку й бовтати (без мікрофона) про світову або гомосексуальну революцію. магазини, Що Ломляться від товарів, Оксфорд-стрит («Всі, чим до примхи рясний, торгує Лондон педантичний...»). Потім — Музей воскових фігур мадам Тюссо й відразу за ним Британська академія—скромна триповерхова прибудова до якогось великого будинку

Британська академія — еквівалент нашого Відділення суспільних наук, отпочковавшаяся на початку століття від Королівського наукового суспільства, що об'єднало природничі науки

«Леді й джентльмени! На відміну від вас, зосереджених навколо університетів, ми, сходознавці й африканісти, перебуваємо в рамках великої Академії наук СРСР. Ми живемо разом з фізиками, геологами, кібернетиками. Колишній президент нашої Академії Александров нібито говорив, що існують природничі науки й науки... протиприродні. Отож я (як, видимо, і ви) — представник протиприродних, тобто гуманітарних, наук...» Мені схвально посміхаються. Здається, жарт оцінили, «атмосфера» створена, можна переходити до серйозної розмови. Іде ленч, нашим-нашій-по^-нашому обід. Надивившись на англійські ораторські прийоми по телебаченню, провівши два десятки зустрічей і бесід, починаєш уловлювати, як потрібно розмовляти з англійцями, щоб викликати їхнє розташування й установити необхідні контакти

Але це буде через три тижні, а поки що я входжу в кабінет помічника секретаря Британської академії Джейн Лиддон, витонченої молодої англійки. За півгодини ми намітили програму мого перебування — два тижні роботи в Державному архіві по темі «Суецька криза 1956 року», візити в центри африканських і близькосхідних досліджень Лондона, Оксфорда, Кембриджу, Дарема, Единбурга, Лидса, Йорка. Джейн видала мені гроші на прожитье за винятком вкладених у конверт напередодні 20 фунтів. Їй же я принесу рахунки за ксерокопії з архіву, і вона прийме їх, округливши, до мого подиву, до фунтів всі суми

— Адже вважати пенси,— помітить Джейн,— обійдеться дорожче по часі

У кімнаті в пані Лиддон коштує телетайп, і підтримувати зв'язок із мною вона буде телеграмами, передаючи їх навпростець у готель, як, втім, і в Москву, Нью^-Делі, Токіо, Х'юстон. І ще в неї встановлений персональний комп'ютер, куди вона закладає відомості про гостей, дати, час відправлення поїздів, візити, програми. Так що коли прибиральник змахне з її стола програму моєї поїздки в Единбург і Лидс (і в Англії втрачають папірці), Джейн миттєво знайде неї в комп'ютері, натисне кнопку друкувального пристрою, одержить абсолютно ідентичну копію й встигне передати її в готель разом із залізничними квитками, розкладами, адресами готелів і університетів, ксерокопіями карт міст, у яких мені має бути побувати. «Ксерокс» установлений у сусідній кімнаті. Одержавши ці папери, я буду наданий сам собі, і ніхто наді ною кудахтать не буде. Втім, і комусь. Весь обслуговуючий апарат Британської академії з її 350 постійними членами складається з 18 чоловік

У першої ж станції метро я купив за сорок фунтів місячний проїзний квиток на метро й автобуси для трьох зон...

Спускаєшся в метро, потерте, зношене, заплутане, але досить зручне, і начебто попадаєш в інший світ. Тут, унизу, більше недбалий одяг, чим нагорі,— нерідко просто брудне плаття, більше людей з темними кольорами шкіри

Метро в нас чистіше й швидше. Звичайно, потрібна мережа погуще й стикування із приміськими електричками зручніше. Але те, що є, краще англійського. Втім, не забудемо, що перша в Лондоні й у світі лінія підземки була відкрита в 1863 році, коли Росія тільки скасувала кріпосне право, і служить уже 125 літ