Айны, що населяли колись велику територію Південного Сахаліну, Курильських островів, південного краю Камчатки й сучасної Японії й збережені нині в незначній кількості лише на острові Хоккайдо, ні своїм антропологічним виглядом, ні своєю культурою не схожі ні на який інший народ Східної Азії. Дотепер вчені-етнографи ведуть жваві суперечки про походження айнов, висуваючи те північну, те південну, те навіть західну версії походження цих народностей. Однак жодна з них поки не дає чіткої відповіді на питання: звідки з'явилися айны і які їх лінгвістичні й этнокультурные зв'язку з іншими етносами? Нарешті, айны привертають увагу й свою трагічну долю, перебуваючи зараз, по:істоті, на грані вимирання

Нарис Н. Ломановича представляє великий пізнавальний інтерес, у відомій мері заповнюючи пробіл у нашій науково-популярній географічній літературі, що давно вже не стосується проблеми айнов. На початку сімдесятих років американська дослідниця айнской культури Мері И. Хилджер прожила тривалий час серед айнов на острові Хоккайдо. Її спостереження духовного й матеріального життя нечисленної групи представників цих народностей, про які вона розповідає в журналі «Нэшнл джиогрэфик»,— реальність і сьогоднішні дні айнов. Хіба що проблем стало більше. Це розуміють і мешканці айнского поселення, говорячи: «Нічого не поробиш. Настав інший час...»

Л. Дьомін, кандидат історичних наук

«Дійсні люди»

Обхопивши один одного, злилися в Першу Блискавку Небесний Змій і Богиня-Сонце. Радісно гуркочучи, спустилися вони на Першу Землю, отчого самі собою виникли верх і низ. Змії створили мир, а з ним і Айойну, що створив людей, подарував їм ремесла й уміння вижити. Пізніше, коли діти Айойны в безлічі розселилися по світлу, один з них — цар країни Пан — побажав женитися на власній дочці. Не було навколо нікого, хто не побоявся б піти проти волі владики. У розпачі втекла царівна разом з улюбленим псом за Велике Море. Там, на далекому березі, народилися в неї діти. Від вони^-те й пішов народ, що називає себе Айны, що означає — «Дійсні люди».

Чому дійсні? Тому що кожне дерево, жаба, птах, звір, навіть пісок на березі — людина, теж душу має, слухає, розуміє, діє, тільки видом інший, не схожий на айнов,— стало бути, не дійсний. В айнов є вожді, в «інших людей» — хазяї, тобто камуи. Камуи сильні, завжди сьогоденням людям допомогти можуть, тільки просити їх уміти треба. Візьми паличку, перетвори ножем один з її кінців у кучеряві стружки, надріж подекуди, і вийде инау. Подаруй йому їжу й питво, прикрасься строкатими ганчірочками й поясни, що ти хочеш. Душу инау передасть твоє прохання потрібному духу-камую, і той не відмовить

Скільки разів бувало: підеш у море, а отут вітер підніме хвилі — от-от перекинуть човен! Але кинеш у воду заздалегідь приготовлену палочку-инау й крикнеш їй:
— Іди до Хазяїна Моря й запитай: чи добре це, якщо айн гине, а камуи цього не бачить?

И руки раптом робляться сильніше, весла — послушнее, хвилі усе нижче, нижче — і скінчиться бура

Але для того, щоб уберегтися від самих грізних ворожих сил або хвороб, потрібний особливий инау. Спершу мисливці добувають ведмежа-сисунця. Цього слабкого ведмежого «чоловічка» приносять у село. З того дня у всіх околишніх айнов починається нове Життя чекаючи Свята. Три-чотири року чекати треба. Але люди тепер не так бояться хвороб, голоду, війн. Всі напасти підуть, тому що спереду Свято

И от в особливу повню на багато днів шляху навколо наступає мир. З різних пологів, із самих далеких місць приходять по суші, припливають по морю гості. Їх зустрічають із радістю й пошаною

Наступає час ігор, змагань і танців. Гудуть затиснуті в зубах «борошно^-кури» — пластинки із пружним язичком. Ритмічно ухає під ударами лежаче на козлах ялинова колода. Колишні вороги втягують один одного в танець, забуваючи образи, стають пліч-о-пліч і повільно ступають те в одну, то в іншу сторону. Музика сама собою змушує ляскати в ладоши, погойдувати головами. Сміх, пісні...

Потім наступає головне: із клітинки-клітини-будинку-клітки виводять ведмедя. Про нього все це час піклувалися краще, ніж про власних дітей. Тепер люди зібралися разом, щоб проводити дорогого гостя в інший світ. Ведмідь довго буде пам'ятати й дякувати айнов. Але спочатку нехай пройде він між рядами вартих і сидячих людей, щоб кожний міг попрощатися з «людиною».

Айны збиваються у величезну радісну юрбу. Вона веде ведмедя до священної площадки, де застигли вирізані з дерева схожі на нього «люди». Виходить бородань із більшим, у свій ріст, луком. Дві стріли вдаряють ведмедя в лівий бік і випускають його душу на волю. Адже вона — самий розумний, самий умілий инау. Не одного, багатьох камуев умовити може. І тоді Хазяїн Лісу — ведмідь — дасть щасливе полювання, а Хазяїн Моря — косатка — прижене на острогу айна морського звіра або накаже жирним китам викинутися на берег. Тільки б душу кошлатого «людини» довше пам'ятала про те, як любили його дійсні люди, що живуть на розкиданих посередині величезного океану островах

Таким знали мир айны, «дійсні люди», предки яких населяли в стародавності острова сучасної Японії, Сахалін, Курили й південний край Камчатки. Адже іншої землі немає на світі. А що ж мир знає про айнах? На жаль, вони не створили своєї писемності, і тому можна лише догадатися про початкові етапи становлення цього народу