Шамбор на Луарі відомий на увесь світ своєю красою й величчю, що разюче відрізняють цей замок від інших суворих середньовічних споруджень. Але мене залучили не його круглі вежі, кручені сходи й білокамінні мережива, а всього лише одна деталь. Напис на камені. Серед надряпаних чимсь гострим «автографів» сучасних вандалів я побачив на стіні глибокі канавки напівстертих букв — «Де Буйон 1648». На секунду мені здалося, що століття трьох мушкетерів коштує із мною поруч. Виразно почув дзенькіт шпор заколотних сеньйорів, що піднімаються по сходам, до мене донеслися слова команд і переклик вартових, збройних мушкетами й довгими шпагами... Але ні, у коридорі було тихо, я просто на мить згадав прочитане один раз вюности.

«Палацом лицарів і фей» називав казковий Шамбор Віктор Гюго. «Здається, — писав Альфред де Віньї про Шамборе, — що завдяки чудесній лампі геній сходу витяг його з «Тисячі й однієї ночі» і, викравши в сонячних країв, переніс його сюди, у краї тумана».

Мені далеко до того, щоб виражатися так, як мій улюблений французький письменник. Тому скажу про Шамборе тільки те, що дозволить оцінити його значення як пам'ятника збіглої епохи. Замок був закладений в 1519 році за наказом короля Франциска I, що ввійшов в історію не тільки як король-лицар, але і як заступник мистецтв. Завдяки йому у Франції виявилися кращі утвори італійського ренесансу, що вплинули на французьке мистецтво й зробили його більше повнокровним і життєстверджуючим

Шамбор — це королівський мисливський будинок, що Франциск I повелів звести в лісах Солони, що славилися своєю дичиною. Находившийся на місці Шамбора невеликий укріплений замок був знесений, а на його місці стали зводити спорудження, що більше нагадує палац. Втім, Шамбор будувалися як і інші середньовічні замки: у центрі донжон — висока вежа, з боків — бічні вежі. Але у всьому відчувається розмах, непорівнянний із цитаделями попереднього часу
 
Під руками відомих і безвісних майстрів камінь перетворився в найтонші мережива. У вигадливому візерунку переплелися тонкі колони й шпилі, пілястри й ніші, кам'яні раковини, башточки, поруччя. У палаці 440 кімнат, 365 камінів, 74 сходи. Над створенням цього шедевра трудилися кращі французькі й італійські зодчі того часу: Доменико да Кортона, Сур-до, Неві й великий Леонардо так Вінчі

Будівництво Шамбора завершилося лише в 1546 році, і тому Франциску I не довелось жити в цьому замку. Однак і недобудований, при житті короля, замок не міг не захоплювати сучасників. Адже в 1539 році Франциск I, приймаючи Карла V, могутнього імператора Священної Римської імперії, не удержався від спокуси й повіз гостя на берег Луари. «Зосередження мистецтва рук людських» — так відгукнувся піднесений коронований гість Ошамборе.

Замок на Луарі бачив протягом наступних сторіч безліч власників і найрізноманітніших відвідувачів. У його околицях любили полювати Франциск II, Карл IX і Людовик XIII. У цих стінах Жан-Батист Мольер поставив для Людовика XIV свої знамениті комедії «Міщанин у дворянстві» і «Пан де Пурсоньяк». «Король-сонце» передав незабаром замок у розпорядження свого тестя Станіслава Лещинского, а потім надав його знаменитому маршалові Морісові Саксонському, переможцеві в битві під Фонтенуа, тієї самої, у якій офіцери французької гвардії в момент, коли ворог наблизився на дистанцію рушничного пострілу, вийшли з рядів і привітали супротивника вишуканим уклоном і люб'язно запропонували відкрити вогонь першим

У наступні сторіччя Шамбор неодноразово переходив з рук у руки, поки не був конфіскований урядом Французької республіки, тому що його власник Елі де Бурбон, нащадок бічної галузі королівського будинку Бурбонов, воював у рядах австро-угорської армії проти Антанти

Більше п'ятдесяти років у Шамборе ведуться реставраційні роботи. Однак добре відновлені тільки стіни й зовнішнє кам'яне оздоблення. Революції, навали ворогів, громадянські війни й двірські перевороти ґрунтовно спустошили приміщення замка. Його величезні зали й коридори майже порожні, і аматор позднеготических збруї або середньовічних меблів можуть бути злегка розчарований. У замку, однак, є кілька приміщень сохранивших оздоблення XVIII — XIX століть. Але головне в Шамборе — архітектура й природа, які злилися в одне ціле й не перестають скоряти кожного, хто хоча б раз бачив замок в оточенні заповнених водою ровів.

… Зухвалий Де Буйон, процарапавший автограф у королівських покоях, не виходить із моєї пам'яті. Я впевнений, у залах Шамбора бродить його примара

Пармиж — Шамбор

О. Соколов