Первого бірманського старого, з яким я познайомився, кликали В Чжо Лвин. Я зустрів його в пагоді Шведагон, самої шанованої в Бірмі буддійській святині. Старий бірманець був одягнений у поношену, але чисту й відпрасовану картату спідницю, білосніжну сорочку без коміра й легку полотняну куртку. Голову його прикривав від палючого сонця шматок рушника. Старий неспішно піднімався по щаблях пагоди із Квітами в руках, щоб покласти їхньому Будді. Я звернувся до нього з питанням, як пройти до меморіалу колишнього Генерального секретаря ООН У Тана. Він явно нікуди не квапився, і тому я дозволив собі потурбувати його. Старець був настільки люб'язний, що викликався проводити мене. По шляху ми розговорилися про тім осем.

— Взагалі ж я живу в родині сина, — повідав У Чжо Лвин, — але зараз перебрався в монастир. У свій час займався торгівлею, мав невеликий магазин, але, розумієте, ближче до старості починаєш відходити від повсякденних справ, побутової суєти, уступаєш роль глави родини синові. А сам усе більше думаєш про душ. Можу жити з дітьми, а можу й покинути родину й оселитися в будинку піклування при монастирі. Захочу — повернуся додому. Але... Навіщо обтяжувати дітей? У них і без мене турбот вистачає...

Про цей звичай — іти в старості в монастир — я чув і раніше. Справа отут не тільки в релігійності бірманців. Важливий сам принцип: старість вимагає відчуженості від мирських турбот, відмови від дріб'язкового втручання в життя молодих

На Сході старість і мудрість — синоніми. У чому ж мудрість бірманських старих? У Хла Шві, що був кукловод традиційного театру маріонеток, з яким ми познайомилися в древній столиці країни — мертвому й вічному Пагане, місті тисяч і тисяч буддійських храмів і пагод, — узявся пояснити це. Але для початку запросив мене на подання лялькової трупи, який керує тепер його дочка
— У ній є божа іскра, — помітив старий артист

Дійсно, спектакль був, дуже цікавим: умілим рукам артистки корилися принци й дракони, факіри й злі парфуми. Після подання за чашкою зеленого чаю В Хла Шві пустився в неквапливі міркування:
— Подивитеся навколо, колись Паган був центром могутнього королівства, тут шуміло життя. Зараз же .отут тільки невелике село, відома хіба що лаковими промислами. Столиця тепер у Рангуні, а до цього ще була в Мандалае. Паган же — історичний, духовний центр країни

Як говорять: «Їсти час красуватися шпилем на вежі й час лежати, як сухе дерево на землі». Так і в житті людини. Кожному віку — своє. Мудрість наших старих у тім, що вони живуть у своєму віці, за його законами...

Живучи в Бірмі, я усе більше переконувався в істинності вираження: про моральний стан суспільства можна безпомилково судити стосовно старих і дітей. Від бірманців часто чуєш, що для них повага до старості — закон. Молячись, бірманець-буддист повторює: «Будда, його навчання, його чернеча громада, батьки, учитель». Це, як говорять бірманці,— «п'ять об'єктів шанування», на яких тримається бірманське буття. Зверніть увагу: у число тих, хто заслуговує найбільшого поклоніння, включені саме батьки, а не дідусі й бабусі. І в цьому — глибокий зміст, мудрість. Діти почитають насамперед дали їм життя, а ті, у свою чергу, піклуються про своїх батьків. Так зберігається зв'язок часів. Зрозуміло, онуки не забувають дідусів і бабусь

Бірманські дідусі й бабусі завжди одягнені дуже охайно й чисто. Мені жодного разу не доводилося бачити тут запущених, неохайних старих. Звичайно до самого похилого років вони зберігають ясність розуму, бадьорість. Не в останню чергу тому, що оточено пошаною й увагою

Хоронителя традицій і духовного досвіду в Бірмі, як і скрізь, насамперед — селянство. Для того щоб пізнати країну, зрозуміти душу народу, мої бірманські друзі настійно радили мені побувати в селі, поспілкуватися із сільськими жителями. Так я й зробив; з першою ж нагодою відправився в Нижню Бірму

Лонта, невелике сільце, куди ми приїхали, нагадувала зелений острівець серед моря жовтіючих рисових полів. Під кокосовими пальмами, оточені банановими заростями, височіли на палях хатини, біліли пофарбовані известкой па-годки.

Нам повезло: ми приїхали в Лонта в перший день бірманського Нового року. Це свято відзначається в середині квітня, у самий жаркий час. Мені довелось стати свідком миття голови людям похилого віку в сільській пагоді — церемонії, що існує, напевно, тільки Вбирме.

Бабусь і дідусів посадили на низькі табурети. Дівчини у святковому одязі, шанобливо кланяючись, обережно приступилися до церемонії, користуючись місцевим шампунем — настоєм з корінців рослини камун. Цей ритуал проводиться по всій країні. Можна його бачити й по телебаченню. Вступаючи в Новий рік, люди віддають данину поваги старості. Спрямовуючись у день прийдешній, не забувають про тих, хто його готовив

Вийшовши з пагоди, я почув дріб барабанів. Здалася багатолюдна процесія. На транспаранті, що несли спереду, я прочитав: «Свято дарування волі маленьким рибкам». Учасники церемонії тримали в руках горшочки. У них перебували мальки. Обійшовши село, процесія направилася до озера. Горшочки перекидаються — і рибки ховаються в мутній воді. У цій благій справі беруть участь і дітей. Звичайно, для них це насамперед свято, розвага. Але й прилучення до доброти й милосердя

Раніше в бірманців не прийнято було відзначати день народження. Зараз же цей звичай широко поширився. Його запозичили в європейців