Вертоліт із уже майже стершейся на борті написом «Берингия» злетів над аеропортом Маркова, привітально гойднувся й помчався низько над землею до гір і відкритих рік Камчатки від ще зовсім зимової Чукотки. МІ-8 забрал кілька запряжок собак з нартами й спорядженням, виконавчого директора перегони Олександра Печеня, його помічників і журналістів. Усе. Сама протяжна гонка у світі на собачі в пряжках завершилася

Мы йшли до неї багато днів... Ще на початку січня 1990 року за пропозицією редакції журналу «Північні простори» і Загальносоюзного (нині Російського) фонду народів Крайньої Півночі, Сибіру й Далекого Сходу було створено мале підприємство «Берингия» на Камчатці. У квітні пройшла гонка на собачих запряжках довжиною в 250 кілометрів по маршруті Мильково — Эссо. Тоді ж було ухвалене рішення провести в 1991 році гонку «Берингия» — по Камчатці й Чукотці. Маршрут Эссо — Маркове. Для цього створили ще одне підприємство — «Біле ікло», і мені запропонували очолити його. Я погодився: залучали масштаб і потребу задуманої справи, адже їздове собаківництво — споконвіку північне заняття

Гонок на собачих запряжках у світі проводиться багато. Найвідоміша з них — «Идитарод» на Алясці. Вона існує вже 19 років, довжина траси 1688 кілометрів (занесена в Книгу рекордів Гиннесса), число учасників — більше 70. Американці називають її Остання Велика Гонка. А починалася вона ще скромніше й, може бути, ще сутужніше, ніж наша...

До старту «Берингии» залишався лише місяць, а на рахунку наших малих підприємств — ні копійки грошей. Уже прийшли заявки від учасників, готується група супроводу, Замовлені літаки, щоб зібрати по Чукотці запряжки й доставити їх на старт. Рятує гонку Олександр Печінка: знаходить головного спонсора — Главалмаззолото СРСР в особі старательської артілі «Камчатка». Як спонсорів погоджуються виступити й ще ряд організації

Ми відразу зрозуміли, що копіювати «Останню Велику» нема рації. Немає в нас богатых сіл на шляху, немає спеціальних кормів для собак, немає чудового спорядження й сотень добровольців, які можуть — при ситому й благополучному житті — безоплатно і як завгодно довго мерзнути на контрольних пунктах. Тому було вирішено зробити гонку максимально автономної. Закупили, звичайно, не ахти які, корми. Вистачило, щоправда, всім — і собакам, і людям. Артіль «Камчатка» дала могутній всюдихід, керування Камчатської авіації — вертоліт. Оргкомітет ні на йоту не відступив від міжнародних правил безпеки. З гонкою йшли лікар і ветеринарний лікар, група кінологів — батько й син Широкі, В.Подопригора. У них і «собачого доктора» А.Зинатулина турбот було досить. І багато в чому їхніми турботами собаки пройшли важку трасу до кінця. А за два тижні до старту, коли все висіло на волоску, людей, що вірять в успіх перегони, майже не залишилося. Заколивався і я, але мене переконав Печінку
— Ти що? — гудів він у слухавку з Петропавловська Камчатського. — Нам тоді вірити не будуть. Хоча б одну запряжку — але повинні довести до Маркова!
 
8 березня в Эссо був старт-пролог: швидкісна й дуже видовищна гонка на 12 кілометрів. Зібралося десять запряжок. Вісім камчатських і дві чукотських. Камчатські каюри — досвідчені, що вже брали участь у невеликих перегонах. Чукотські хлопці — Микола Калянто з Нешкана й Володимир Радивилов з Алькатваама — «темні конячки» для всіх, у тому числі й для себе. І ще — як поведуться собаки на настільки довгій трасі? У Калянто пси сухорляві, різкі. У Радивилова — потяжелее, помощнее, поспокойнее.
— Жиру в них мало, — кивнув ще в літаку Володя на собак Калянто, — може не вистачити сил...

И як у воду дивився! Але про цьому після. А на старті-пролозі Калянто був третім. І одержав у нагороду приз — імпортний спортивний костюм. Перший приз — надувний гумовий човен — дістався Павлові Лазарєву, каюрові із селища Карага на Камчатці

9 березня, після веселого Свята, десять запряжок рвонули на північ, до Чукотки...
Важкий маршрут перегони. Сопки, глибокі сніги, ріки, струмки. Здається, передбачили все. На прокладені загодя трасах — вішки. Зверху — вертоліт, унизу — всюдихід і снегоход «Буран». До того ж з кожного населеного пункту вдень і вночі виїжджали на «Буранах», а те й просто на лижах місцеві жителі зустрічати запряжки. Але саме на першому етапі (перший млинець, чи що?) череда оленів пройшло по трасі, затоптавши її, так ще піднялася пурга, і збіглий уперед Радивилов збився зі шляхи, згорнув убік від траси, пішов чорт ті куди!

Ми провели божевільну ніч. Чекали Радивилова. Чекали звісток. Ні «Буран», ні вертоліт запряжки не виявили. Курили до нудоти, топтали в безсонні сніг навколо багаття. Тільки ранком Радивилов з'явився живий і непошкоджений. Він переночував у стійбище в оленярів. Володя втратив більше доби. Закон перегони невблаганне. Це час він повинен надолужувати сам

Перший етап виграв Олександр Петров з Паланы. За ним — Павло Лазарєв. Карагинский каюр досвідчений, хоча й молодий, спокійний і впевнений. Для нього немає загадок ні в білій безмовності, ні в круговерті пурги. Свій сьомий номер він уважає щасливим. І собаки Павла, здається, схожі на нього характером

Взагалі собаки — головні діючі особи «Берингии». До них прикуте вся увага каюрів і наше теж. У кожній запряжці від 8 до 15 голів. Якщо собака утомлювався або занедужував, вона могла їхати в нарте або залишатися на контрольному пункті. Таких собак забирав, разом з помічниками каюрів, вертоліт або всюдихід. Найчастіша травма — збиті лабети. Кожний гонщик припас по двох комплекту панчішка для своїх вихованців, виручали вони здорово. Але головне — режим перегони був що щадить. Ми орієнтувалися в основному по самопочуттю собак. Тобто давали старт на кожному етапі лише після того, як собаки повноцінно відпочинуть. І на фініші в Маркове, по закінченні перегони, собаки жваво добиралися до місця відпочинку так ще перелаювалися на ходу з місцевими Піратами й Кульками, а вуж потім завалилися в сон майже на добу біля лижної бази, де після благодатної лазні відпочивали й каюри. Але це було потім...