Краса й гармонія Парижа не заважали йому ставати ареною для самих суперечливих подій: коронаций і страт, урочистих мес і божевільного розгулу, тріумфальних ходів і ганебної втечі. Якщо Париж міг служити гарною декорацією для французької історії, то й історія Франції не могла не додати блиску своєму улюбленому місту

Якби кельтське плем'я паризиев у свій час не оселилося на острові Ситі, Париж однаково б виник там, де він існує вже більше 2 000 років, — тільки називався б, звичайно, по-іншому. Але паризии були першими, хто оцінив всю принадність життя на квітучому, родючому острівці, оточеному спокійним плином Сени. Зрозуміло, вони не могли знати, що підшукують місце для однієї зі світових столиць, але вибір, зроблений ними в III столітті до нашої ери, був, як виявилося, абсолютно безпомилкове. Багато пізніше, коли Париж уже став Парижем, учені спробували знайти хоч якесь раціональне пояснення феномену цього міста — його безпрецедентній привабливості й популярності. Зненацька з'ясувалося, що Париж, точніше, острів Ситі, ще точніше — Собор Паризької Богоматері, перебувають у так званій крапці конвергенції — геометричному центрі, до якого сходяться потоки всіх навколишній Париж рік. Іншими словами, існує невидима оком геологічна лійка радіусом майже 200 кілометрів, у центрі якої й розташувався Париж. На початку місто займало лише один острівець, при римлянах він поширився на найближчий до ріки пагорб: тут були побудовані форум, терми, амфітеатр — усе, що покладено мати давньоримському місту. Пагорб називався Люкотициус, місто — Лютецію, і в 53 році до нашої ери великий Цезар згадав його у своїх «Коментарях». Для святилища римляне вибрали пагорб вище — на іншому березі Сени. Там звели спочатку храм Марса, пізніше — храм Меркурія

В III столітті римські солдати привели на вершину пагорба трьох арештованих проповідників. Серед них був Дионисий (по-французькому — Дени), перший єпископ Парижа, обвинувачений владою в поширенні християнства. У стін храму Меркурія від нього чекали публічного зречення, але 90-літній старець відмовився зрадити свою віру й був відразу кинутий на плаху. Однак, як оповідає легенда, тільки-но римський меч почервонився кров'ю, Св. Дени встав з колін, взяв у руки свою відрубану голову й рушив уперед. Він пройшов ще 6 000 кроків, перш ніж упав, щоб більше не піднятися. По переказі, на цьому місці, до півночі від пагорба, його й поховали. Звідки, імовірно, і відбулася назва Монмартр — Пагорб Мучеників. В XII столітті над могилою святого з'явилася базиліка — церква Сен-Дені, що стали на багато століть усипальницею французьких королів.

Через два сторіччя після смерті Св. Дени в Париж прийшла маленька дівчинка з кельтським ім'ям Женовефа, що означає «дочка неба». Це були часи, коли полчища гунів готувалися до завоювання Європи. Семисоттысячная армія Аттилы котилася до Парижа — у передчутті лиха набожна Женевьева перебувала немов у заціпенінні: майже нічого не їла, дні й ночі проводячи в молитвах. Римський префект уже втік в Іспанію, у місті почалася паніка, коли Женевьева вийшла на вулицю. «Гуни не торкнуть Париж!» — у її словах звучала така впевненість, що люди мимоволі заспокоїлися. Незбагненним образом вал навали зупинився в самих воріт Парижа, а потім звернувся назад! Невідомо, чи почув Господь її молитвам, але люди стали вважати її святий. Женевьева вмерла в 502 році, 80 років від роду, і була похована під зводами базиліки на вершині пагорба Люкотициус, названого з тієї пори її ім'ям — Мон Сент-Женевьев. Через багато років Мон Сент-Женевьев перетворився в цитадель науки й утворення: з XIII століття тут коштують солідні стіни паризького університету — знаменитої Сорбонны. Що стосується Монмартра, те релігійний дух, пов'язаний з пам'яттю про Св. Дени, поступово пішов з пагорба, поступившись місцем виноградникам і розважальним закладам. В 1787 році з 58 будинків по вулиці Мартир (тій самій вулиці, уздовж якого піднімався до плахи Св. Дени) 25 належали кабаре.

Революція постаралася «зрівняти» обидва пагорби. На Монмартре було розграбовано як майно виноробів, так і святині монастиря (у тому числі й моці Св. Дени). А на Мон Сент-Женевьев грандіозний собор, побудований Людовиком XV на згадку Св. Женевьевы, був перепрофільований у Пантеон — некрополь для знаменитих французів (Руссо, Вольтер, Гюго, Золя, Кюрі й ін.). Останки ж святий, витягнуті зі склепу, були безжалісно спалені й розвіяні над Сеною.

В 1814 році в Париж увійшли російські війська. Розгромивши загін, що обороняв Монмартр, козаки не пощадили й місцевих мірошників — родину Дебрэ, з яких чудом вижив лише один. Залишившись калікою, він змушений був відмовитися від випічки хліба й став торгувати коржами (la galette), заодно влаштовуючи для своїх клієнтів танці. Так народилося знамените кабаре Мулен-де-ла-галет.

В 1875 році на згадку про жертв Паризької комуни над вершиною Монмартра, та й над всім Парижем піднісся собор Сакре-Кер. Домінуючи над пагорбом, він не зміг змінити характерний для мешканців і гостей Монмартра принцип «пропалювання життя». Але його змогли послабити імпресіоністи, додавши веселощам артистичний відтінок. Писсарро, Моне, Ренуар, Мане, Сислей і Сезанн. В 1886 році 33-літній Ван Гог писав тут полотна, які тоді даром були нікому не потрібні. Тулуз-Лотрек створював свій Монмартр, повний цинізму, еротики й дивних фантазій. Пізніше на пагорб зійшло нове покоління не менш блискучих імен: Пикассо, Шлюб, Леже, Утрилло й, звичайно, Модильяни. Щоб знищити це фонтануюче джерело талантів і геніїв, історії треба була ні багато ні мало — світова війна...