Палітра Йоганнесбурга

Друзям і знайомим моє бажання провести літню відпустку в Південній Африці здалося дивним. І зовсім не тому, що липень у цій країні — розпал зими, а стало бути, не самий підходящий час для відпочинку. Уже боляче неспокійно там. Однак я міркував по-іншому. У цей час у Південній Африці з калейдоскопічною швидкістю чергуються події, результат яких угадати неможливо, крім, мабуть, одного: ніколи більше ця країна не буде такий, який вона була ще в недавнім минулому. Навіч познайомитися з місцевим укладом життя, що доживає свої останні місяці, а те й дні, — от що тягло мене в цю далеку країну, розташовану на самому краї світла. А ще мені хотілося зрозуміти, яка доля чекає це єдине у своєму роді держава

Не можу сказати, що я добре знаю Африку. Але в тих деяких африканських країнах, де мені довелось побувати, я спостерігав два життєвих уклади, два типи відносин, що зложилися між місцевими жителями. Там, де більше немає ні влади, ні впливу білих, економічне становище рік у рік стає гірше й гірше. У тих же країнах, де білі відсторонені від влади, але де шануються й всебічно використаються їхні знання й досвід, як, наприклад, у Ботсвані, положення більше сприятливе, хоча про процвітання, звичайно, отут говорити не доводиться

Що ж стосується Південної Африки, де білих біля п'яти мільйонів, її не можна прилічити ні до однієї із двох згаданих груп. Що ж це за країна? По якому шляху розвитку йде? Куди рухається — назад або вперед?

Окрилений надією знайти відповіді на ці й багато інших питань, в один прекрасний зимовий день я приземлився в аеропорті південноафриканської столиці — Йоганнесбурзі

Враження перше. Таксист, що попався мені, був явно не «німецького» походження. Шкіра — темніше грудневої безмісячної ночі, як, втім, і ока — похмурі, погаслі. Сидить за кермом так цідить крізь зуби щось незрозуміле. Отут я жваво зміркував: а з якої статі йому радуватися, коли він, напевно, не харчує ні краплі поваги, не говорячи вже про любов, до білого. Моя проникливість мене не підвела. Зате коли ми зупинилися в готелю й, прощаючись, я щедрою рукою відрахував йому на чай, особу таксиста вмить перетворило — він запосміхався, лучачись радістю й привітністю... На прощання він потискував мені руки, як старий добрий друг
 
Враження друге. Залишивши речі в номері, я швидко направився до виходу, ваблений бажанням побродити по місту, помилуватися визначними пам'ятками
— Куди це ви зібралися? Куди? — закричали мені навздогін працівники готелю самих різних квітів шкіри. — Не ходите на вулицю, а те ограбують. Сьогодні ж неділя

Над містом згустилися перші сутінки, хоча було ще досить світле, по вулицях снували перехожі. Я оселився в центрі сучасним-сучасній-по^-сучасному відбудованої, бездоганно чистої ділової частини Йоганнесбурга
— А що, у вас по неділях грабують? — запитую хазяїв готелю
— Грабують, і по суботах грабують. І по п'ятницях теж, — відповідають вони без тіні зніяковілості
— А коли ж не грабують? — говорю
— Так, загалом, грабують щодня, особливо невдачливих туристів — легкий видобуток. А по ваи відразу видно — турист: фотоапарат і все таке інше. Це адже Йоганнесбург!

«Ну вже дудки, — думаю. — Не для того прилетів я сюди, можна сказати, за тридев'ять земель, щоб відсиджуватися за стінами розкішного готелю». І, сховавши фотоапарат у кишеню, хоробро ступнув на вулицю

Не пройшов я й полквартала, як помітив, що із протилежної сторони вулиці прямо мені назустріч направляються молоді негри, чоловік п'ять. Немов по команді: «Навкруги, кроком марш!», я розгорнувся на сто вісімдесят і, прискорюючи темп, кинувся назад кгостинице.
— Сер, сер, вибачите! — чую в себе за спиною
Але «сер», що не горів бажанням заводити знайомства, тільки додав кроку — і незабаром зник за стінами готелю. Не знаю, що там було на думці в цих хлопців, однак настільки нав'язливий обіг, як мені здалося, не обіцяло нічого доброго

Потім протягом декількох днів я багато ходив по Йоганнесбургу — удень. Ходив, але не гуляв. Ходив з певною метою, віддаляючись від готелю не більше чим на шість^-шістьох-п'ять-шість кілометрів, начебто виконуючи якийсь ритуал. Діловито розмахуючи портфельчиком, із серйозним видом, як би ні на кого й ні на що не обертаючи уваги, я твердою, упевненою ходою йшов до своєї мети — не дати не взяти місцевий бізнесмен, що знає, куди йде. Тепер до мене вже нікому не було справи

А головною метою таких вилазок був готель «Карлтон», звідки автобуси розвозять туристів на екскурсії. «Карлтон» — першокласний двадцятиповерховий готель, оточений з усіх боків розкішними ресторанами й магазинами. По площі й архітектурному стилі весь цей величезний гостинично-торговый комплекс те саме що подібним до комплексів-гігантів в Америці. З тією лише різницею, що в «Карлтоне», виявляється, можна одержати зовсім особливий вид обслуговування, недоступний, наскільки мені відомо, у жоднім американському отеленні: постоялець, відправляючись удень за покупками в місто, може найняти в супровід охоронця, причому безкоштовно, не вважаючи чайових

Щодня в різних країнах миру відбувається незліченне число злочинів, і світовий рекорд у цьому змісті належить Нью-Йорку. У будь-якім місті з так званими небезпечними — як правило, бедными — кварталами сусідять порівняно безпечні, спокійні райони. Але Йоганнесбург — місто особливий, і криміногенна обстановка тут, якщо судити по кількості чинених злочинів і їхньому розподілу в часі й просторі, теж особлива, чисто південноафриканська