Машина забирається усе вище й вище. Юрти пастухів, покриті товстим шаром повсті, стають крихітними білими крапками — начебто хтось накидав конфетті на безбережний зелений килим...

Із часів Чингисхана в цій країні змінилося небагато, за винятком, хіба що столиці Улан-Батора. Та й бувалий «Антонов» монгольської авіакомпанії, здається, прилетів з давньої давнини — лівий мотор всю дорогу якось дивно покряхтывал, і всі пасажири волею-неволею зверталися думками до вічного й відчували себе явно не у своїй тарілці. Салон не опалювався, і Уве Георге, німецький журналіст, отважившийся на настільки далеку поїздку в гості до динозаврів, оцінив передбачливість монголів, що вырядились у шуби посередині літа: на висоті було дуже холодно!

Поступово зелена рівнина знехотя поступається місцем великій центрально-азіатській пустелі — Гобі. У цій назві сконцентрувалися багато таємниць і фантазії нашого дитинства — експедиції відважних мандрівників, що исчезнули каравани, табуни коней Пржевальська... І сьогодні це як і раніше величезний недосліджений простір, гідний пера Івана Єфремова, де можливо саме неймовірне відкриття

Вишукані фарби пустелі не здатна, здається, відбити ніяка акварель — сірі тони переміняються жовтуватими, з'являються філігранні включення смарагдової зелені, а біля них — іржаво-червоні проблиски піску й пилу...

Містечко, куди тримає шлях експедиція, а разом з нею й Уве Георге, — Даланд-Садгад — кілька юрт і домішок на краю великої пустелі. Тут, у богом забутому селищі, де температура влітку доходить до 50 градусів, а взимку — до мінус сорока й мешканці місяцями не виходять із будинків, — тут розташувалася база комплексної наукової експедиції, ціль якої — розкопки древніх ящерів. Група працює під керівництвом професора Геро Хилльмера з Гамбурзького університету, а організував експедицію Андреас Гур — представник нового покоління мисливців на драконів, що перетворив пошуки й розкопки динозаврів у вигідний бізнес, на гроші від якого можна організувати нові дослідження. Поруч із німецьким ученим — монгольські палеонтологи й препаратори, і насамперед Цогбатор, директор Палеонтологічного музею Вулан-Баторе.

Поки підходить транспорт — а вантаж їде на машинах зі столиці, пальне — по залізниці аж з Іркутська, — учасники експедиції знайомлять із пустелею. У червні тут буйство зелені, цвітуть луки, величезна кількість диких луків і парасольок небесно-голубих кольорів. Поруч із табором живе зграйка представників одного з найрідших видів журавля, що практично исчезнули у світі, він водиться тільки тут, у Гобі. І величезні череди диких коней — теж тільки тут...

Просуваючись усе далі по краї пустелі, дослідники добралися до східчастих гір, звідки відкривався приголомшуючий вид на покриті глибокими ущелинами й вибоїнами піщані формації, вивітрені настільки, що вони стали схожі на утвори скульпторів-абстракціоністів. Дика місцевість називається Баян Дуаг «утесы-останцы», вони збереглися з найдавніших часів

... Це трапилося в 1922 році, коли сюди добралася експедиція нью-йоркського музею природної історії. Її керівник Рій Чепмэн Ендрю припустив, що саме тут варто шукати прабатьківщину людства або, принаймні, місце зародження перших ссавців, — у ті роки багато хто шукали ці крапки на земній кулі. Але в Баян Дуаге їм попалися на очі зовсім іншої кістки...
 
На початку червня 1923 року Ендрю і його команда повернулися в Нью-Йорк. На той час вони вже знали, що знайшли. Дослідження показали, що кістки належать невеликому, усього два метри довжиною, «попугаеносо-му» динозаврові протоцератопсу, що жив у верхньому крейдовому періоді, близько до границі вимирання цих істот. Пізніше ще два довгих сезони працювала експедиція в Баян Дуаге — буквально на костях ящерів. Викопані були останки більш ніж сотні особин протоцератопсов — ніде у світі не знаходили такий цвинтар динозаврів! Причому всіх віків — від малюсінького, що тільки що вилупився дитинчати до дорослих тварин

А потім фортуна посміхнулося ще раз. Учасник експедиції Дж.Олсон знайшов три цілих вытянутой форми яйця. Чиї вони? По розмірах начебто б підходили цією твариною, та й лежали в тім же ущелині

Дослідники забули про кості й кинулися збирати яйця. Знаходили цілі гнізда, у яких яйця через 70 мільйонів років лежали так, начебто їх тільки що знесли. І нарешті удача: в одному яйці виявили філігранний скелетик ембріона!

До 1930 року дослідники ще п'ять разів побували в Гобі, причому останні два рази — тільки в китайській частині пустелі, тому що радянські влада не пустили їх на колишнє місце розкопок. І тільки в 1964 році польські й монгольські фахівці змогли продовжити почате американцями

... Нарешті, спізнившись усього на два дні, прибуває караван з майном. Тепер, коли є вода, можна робити далекі вилазки в пустелю. Юрти зустрічаються усе рідше, місцевість стає більше дикої й негостинною. Кустики саксаулу незрозуміло як тримаються в ґрунті — ґрунт-те в спомині ні, всю видуло вітром, — чіпляються за одяг, не пускають у свята святих Гобі — до цвинтаря ящерів. Однак тут уже побували супутники Уве Георге. Гур і Хилльмер велять розбити табір: рік назад вони знайшли отут першого ящера. Тепер його треба вміло вкрити, інакше вітер і пісок не залишать від костей нічого

Андреас Гур веде Уве до місця знахідки. Рукою розгрібає пісок — відкривається маленький кістяний фрагмент черепа, клювик протоцератопса — частина верхньої щелепи. А поруч — практично весь інший кістяк, щоправда, обызвествленный, але цілий, цілий! Він настільки тендітний, що доторкатися можна тільки спеціальними інструментами. Кожний сантиметр костей обробляється отвердителем.