Щирий хазяїн невеликого північного королівства Данія — вітер. Йому подвластны й земля, і небо. Він здатний усього за кілька хвилин перетворити тутешню весну в пізню осінь. Він безперешкодно переміщається з одного куточка цієї острівної країни в іншій. Він жолобить дерева й витягає нитки дощу. Він робить погоду й створює настрій. Говорять, що характер датчан відшліфований вітром

Данія, як країна, що нараховує безліч століть свого існування, буквально насичена історичними зльотами й падіннями, славетними іменами й пам'ятними датами — грандіозними й сумними. У сучасному світі залишився не так вуж багато королівств, і Данія належить саме до цих вибраних меншостей. Першим монархом цієї держави був конунг, інакше кажучи, король Данії — Горм Старий (840—936 роки). Його легендарний син — король Харальд Синезубый став тим правителем, що об'єднав всю Данію й христианизировал неї.

Особливою повагою серед датчан користується король Вальдемар II, що зійшов на престол в 1202 році й Переможець, що залишився в історії під прізвиськом. Його правління було ознаменовано не тільки успішними війнами за розширення датських земель, у результаті яких йому вдалося завоювати Гольштейн (історична область Північної Німеччини) і Эстляндию (історична назва північної Естонії), але й тим, що саме при Вальдемарові II з'явився національний прапор Данії. Відповідно до переказу, улітку 1219 року під час бою при Линданиссе, в Эстляндии, Король-Переможець, піднявши голову, побачив величезний червоний прапор, що застелив небо, а в самому його центрі — білий хрест.

Король розцінив це як особливе знамення, що говорить про те, що саме Небо захищає й підтримує його військо. Датчани виграли бій, а бачення Вальдемара втілилося в датському прапорі, що називають «Данеброг», що означає — «прапор данов».

Взагалі датчанам воювати довелося багато. Так це й не дивно, адже основоположниками держави були войовничі вікінги, що прагнуть за допомогою захоплення чужих територій розширити границі своїх володінь. І саме в епоху вікінгів Данія мала репутацію могутньої держави. Та й після її закінчення многим датським королям вдавалося підкоряти своєму впливу сусідні держави. У різні історичні періоди до складу Данії входили й Норвегія, і північні землі Німеччини, і південні землі Швеції.

Некоронована «королева» Маргрете I з роду Эстридсенов, що правила країною з 1387 року під титулом «дама й володарка, захисниця Датського королівства», зуміла об'єднати під своїми прапорами Данію, Норвегію й Швецію. І хоча в 1396-м вона формально відреклася від престолу на користь свого прийомного сина Эрика Померанского, саме їй належить вирішальна роль у створенні Кальмарского союзу в 1397 році, що проіснував до 1523-го, коли з нього вийшла Швеція. А от союз Данії з Норвегією протривав цілих 434 року, розпавшись лише в 1814-м.

Чи не самим популярним монархом серед датчан і донині вважається представник династії Ольденбургов Кристиан IV, що правив з 1588 по 1648 рік. Доля розпорядилася так, що йому довелося зійти на трон у віці 11 років. Його оточення навіть не підозрювало, що юний король виявить таку розсудливість і розважливість. Хлопчик взрослел швидше, ніж хотілося б регентській Раді, і, не встигнувши ще відростити бороди, зумів завоювати любов і повагу підданих. І нехай надалі йому не занадто-те везло у військових питаннях, зате Кристиан IV розумівся на красі й добре розумів, чого не вистачає Копенгагену, щоб зробитися гідної у всіх відносинах європейською столицею. І в результаті саме він створив вигляд столиці. Він наказав вирити канали там, де їх не було, полегшивши тим самим доступ у місто торговцям і морякам. Копенгаген, що дослівно переводиться як «місто купців», завжди жив за рахунок торгівлі, а тому перетворення монарха найвищою мірою вдало відбилися на економічному становищі міста.

Син короля-будівельника Кристиана IV, Фредерик III, що правив з 1648 по 1670 рік, був прозваний у народі Справедливим. Ця гарна людина з важкими, але правильними рисами особи, якого любили дами і яким захоплювалися піддані, одержали це прізвисько неспроста — деякі з монархів, нехай навіть в інтересах держави, здатні були заточити у в'язницю власну сестру. Справа в тому, що принцеса Леонора Христина мав нещастя вийти заміж за Корфитца Ульфельда — Головного керуючого свого батька, короля Кристиана IV. Її чоловік не відрізнявся особливою відданістю королеві й інтересам держави й незабаром став причиною того, що його дружина виявилася замішана в дуже неприємну історію, що позбавила її не тільки доброго імені, але й волі. Після зникнення з королівської скарбниці чималої суми грошей Ульфельд змушений був пуститися в перегони, перебуваючи практично поза законом, а його дружина за наказом її брата, короля Фредерика III, нудилася в темниці протягом 21 року

Доля ще одного короля, нещасного Кристиана VII (1749—1808), прозваного Божевільним, стала яскравим епізодом в історії датського королівства. Його щиросердечна хвороба й повна неуважність до молодої дружини Кароліні Матильде привели до того, що фактичне керування королівством на якийсь час перейшло до її коханця — королівському лікареві, німцеві по походженню, Фрідріхові Струэнзее. І хоча він не занадто зловживав випадково дісталася йому владою, невдоволення придворних сформованою ситуацією привело до змови проти нього й королеви. Шлюб Кароліни Матильды й Кристиана VII був оголошений потерявшим законну силу, що була королеву вислали в Англію, де правил її брат, король Георг III. Однак він також не бажав мати при своєму дворі сестру, що знеславила себе, і у свою чергу вислав її в Ганновер, де вона й умерла через кілька років, заразившись віспою. А її нещасного коханого чекала не менш сумна доля — він був страчений із середньовічною жорстокістю