За час існування Стамбула, що велично розкинулося на берегах бухти Золотий Ріг, це древнє місто перемінило чимало імен і не раз відігравав роль столиці великих імперій. Його стіни оголошували слова молитов представників різних конфесій, вони не тільки бачили розкішний блиск золотих одягів базилевсов і султанів, але й содрогались у часи облог і розгарбувань. І проте це місто незмінно викликало до себе особлива повага з боку навколишнього світу.

Як нерідко трапляється з настільки древніми містами, історія виникнення тутешнього першого поселення овіяна численними легендами. Відповідно до однієї з них нещасна кохана Зевса Ио, звернена Герой у корову, знайшла собі притулок на околицях бухти Золотий Ріг, де й зробила на світло дочка Кероэссу, та ж у свою чергу народила від володаря морів Посейдона сина Византа, що і став легендарним засновником міста. З ім'ям Ио зв'язують і фракийское назва протоки, що з'єднує Чорне й Мармурового моря, — Босфор, що означає «Коров'яча міцність». Пізніша легенда розповідає про те, як якийсь Визант із грецького поліса Мегары одержав у Дельфийского оракула вказівка про місце підстави нової колонії в Малій Азії. Пророцтво говорило, що місто повинен бути закладений «напроти сліпих». Так воно й вийшло — Византий виник на протилежному березі Босфору, особою до поселення Халкедон, заснованому емігрантами з Милета. А жителі цього поселення згодом були названі перським полководцем Мегабазом сліпими за те, що у свій час не зуміли розглянути в себе під носом сьогодення скарб

Перші достовірні свідчення про історію виникнення міста приводить Плиний Старший, котрий як перше поселення в цих місцях називає Лигос. Византий же, на думку вчених, став усього лише черговим грецьким містом, заснованим на європейському березі Босфору в 660 році до н.е. Місце виявилося вкрай удалим і для життя, і для торгівлі, і ця обставина не сповільнила позначитися на добробуті городян, до того ж Византий стягувала чималу плату за прохід судів із Середземного моря в Чорне й назад. В 73 році місто ввійшло до складу римської провінції Вифиния й Понт, а 100 років через одряхлілий Рим почали роздирати внутрішні протиріччя. У відповідь на проголошення імператором Септимия Півночі східні легіони вибрали своїм імператором Песценния Нігеру. У тій міжусобній боротьбі повинен був перемогти найсильніший. Кілька років осаджував Семптимий Північ Византий, за стінами якого ховався його супротивник. Нарешті, в 196 році знеможені від ран і голоду городяни здалися на милість переможцеві. Але гніву імператора не було межі — він буквально стер з особи землі міські стіни й навіть позбавив заколотний Византий статусу міста, значно скоротивши його площу. Тільки синові Септимия Півночі Аврелію Антонієві Каракалле вдалося випросити прощення для міста. Він не тільки відновив зруйноване, але й розширив границі Візантія на захід. Він навіть дав місту своє ім'я — Антонія, однак ця назва йому призначено було носити не набагато більше ста років.

Від Костянтина Великого до Костянтина Палеолога

11 травня 330 року в Антонієві (Византий) офіційно була перенесена столиця Римської імперії, і місто, що безуспішно спробували було йменувати Новим Римом, згодом перемінив свою назву на Константинополь, на згадку про першого християнського імператора Костянтинові Великому. Саме він 26 листопада 326 року почав грандіозну реконструкцію столиці на Босфорі. Міські стіни були відсунуті ще далі до заходу, а саме місто — поділене на 14 районів. Тут були побудовані гігантський форум (ринкова площа), імператорський палац Буколеон, цирк, театр, безліч суспільних лазень і багатоповерхових будинків з аркадами. Подібний будівельний розмах місту ще раз призначений було пережити в V столітті при імператорі Теодозії II, після чого він уже довгий час залишався в межах старих кріпосних стін. Загальна довжина цих стін, зведених в 3 ряди, становила 16 км, вони мали 7 воріт, у тому числі й знаменитих Золотих врата, і 96 веж. Між стінами був виритий кріпосний рів глибиною 10 м і шириною 20 м. Крім іншого, новій столиці були надані такі ж привілеї, як і Риму, а її правитель одержав титул проконсула. І в результаті завдяки вкрай вигідному розташуванню міста як з військової, так і з економічної й внутрішньополітичної точок зору доля його незабаром змінилася ще більше.

З 395 року після розпаду Римської імперії на дві частини Константинополь став столицею Східної Римської імперії, більше відомої як Візантійська, і тому його жителі називали себе ромеями, або римлянами (хоча для слов'ян вони були греками, а для арабів — румами).

При ромейских імператорах Константинополь став осередком незліченних багатств величезної імперії, володіння якої простиралися від Палестини й Сирії до Кавказу й Балкан. Правда, за розкіш і багатство доводилося платити чималу ціну — блиск золота залучав до міських стін полчища загарбників — авар, гунів, русов, персів і арабів. І від них Константинополь захищали не тільки кріпосні спорудження й «грецький вогонь», для його жителів, що славилися своїм благочестям, особливе значення грало заступництво Пресвятої Богородиці, чия нетлінна Риза, перевезена в Константинополь із Назарета в V столітті, відповідно до легенди врятувала його в 626 році від навали аварів, позбавила від лиха в 677 році під час облоги персами, в 717 році — арабами й в 860 році — русами під предводительством Аскольда. А в 910 році, під час арабської облоги, ченцям Влахернской церкви, де зберігалася Риза, було бачення Богородиці, распростершей над містом свій покрив. Саме на згадку про ці чудесні рятування в XII столітті на Русі Андрій Боголюбский установив свято Покрова Богоматері (14 жовтня).